Енеїда [Aeneis - uk]

672] Все це почула сестра і летить, тремтячи, мов безтямна, 673] Нігтями дряпає лиця та б’є кулаками у груди, 674] Всіх на бігу розбиває, вмираючу кличе на ймення: 675] «Ось що направду було, ти, сестро, мене обманула! 676] Ось що мені те багаття, й вогні, й вівтарі готували! 677] Кинутій — що мені жалувать треба? Що ти не хотіла 678] Мати сестри біля себе при смерті? Нехай же була ти 679] Разом з собою й мене повела б, і обох нас забрали б 680] Той самий біль від заліза й та сама хвилина. І я ж бо 681] Цими руками вогонь розкладала, богів закликала, 682] Щоб безсердечній близ тебе, коли ти лежала, не бути. 683] Сестро, себе ти й мене, свій народ, і батьків погубила, 684] Й місто сідонське. Подайте води, хай рани обмию, 685] Подих останній устами вловлю». Це сказавши, на сходи 686] Вийшла високі й сестру, півживу ще, обнявши, голубить, 687] Шатами чорну із неї, ридаючи, кров обтирає. 688] Та ж погасаючі очі розплющити хоче, та годі — 689] Мліє; лиш рана десь глибоко в грудях ятриться. Три рази, 690] Спершись на лікті, здіймалась і падала знову на ложе, 691] Тричі блукаючим поглядом світла шукала на небі, 692] Тільки побачила сонце, й з грудей її вирвався стогін.