Гноми і забіяки [Ei, slėpkitės! - uk]

І ось Гедрюс у Мікасовій садибі. В хаті ще світиться одне вікно. Чути якусь музику. Дорослі, видно, ще телевізор дивляться. Треба поспішати, бо вони, перш ніж лягти спати, вийдуть оглянути все подвір'я. А коли почують, що гомонять каченята, кинуться в сінник і замість лисиці побачать… Гедрюса… Що б він їм тоді сказав?

Притулившись до стіни повітки, Гедрюс якусь мить вагався: чи покінчити з усією цією операцією зараз, чи почекати, поки в хаті погасне світло і всі полягають спати. Але перед цим вони обов'язково вимкнуть телевізор. Значить, поки грає музика, він може діяти сміливо. А якщо музика втихне, треба мерщій заховатись і почекати.

Великі й малі двері в сіннику підперті дошкою, а внизу ще й лежали грубі дрючки, щоб не лишилось ані шпаринки, крізь яку міг би пролізти тхір чи хто інший.

Гедрюс обережно відставив підпірки і крізь маленькі дверці прошмигнув у сінник. У носа вдарив лисичий дух, а Крива по-індичому вигукнула:

— Хто це тут ходить?! Що йому треба?!

— Свій, свій… — заспокоїв її Гедрюс і ввімкнув прожектора.

Цієї ночі каченятам небезпека не загрожувала: їх посадили в той ящик, яким Джім спіймав голуба. На ящик було покладено дошку, а на ній сиділа Крива. Кіт Чорний, як вирішили усі в хаті, її не подужає.

Хлопець навів прожектор на клітку з лисенятами і впевнився, що тут усе, як було. Треба тільки витягти дерев'яний кілочок і відчинити дверцята. Про це й просив Лемтуріс.

І тут раптом Гедрюс почув гуркіт. Хтось зачепився і звалив дошку, якою було підперто великі двері. Гедрюс присів у кутку, кинув собі на голову оберемок сіна і завмер.

У сінник хтось тихенько скрадався.

— А це хто? — знову голосно запитала індичка.

— Мовчи ти, розтелепо… — почув Гедрюс голос Януте й зовсім принишк.

Януте навпомацки підійшла до клітки, витягла затичку і потихеньку сказала лисенятам:

— Тікайте, тікайте, смердючки!..

— Януте! — півголосно покликав її Гедрюс і ввімкнув свій прожектор. Дівчинка здригнулася й замовкла, ніби їй одібрало мову.

— Не бійся, це я, Гедрюс…

— А що ти тут робиш?

— Те саме, що й ти…

— Вимкни, дурню… Тікаймо звідси!

Гедрюс догнав її аж за сінником і схопив за руку.

— Почекай, тепер уже нічого боятися.

— Мені треба негайно повернутися, — непокоїлася Януте. — Пусти!

— Приходь завтра до колодязя, — прошепотів Гедрюс.

— Добре.

— Почекай… Адже ти не знаєш, до якого.

— Знаю.

— То давай домовимося коли?

— А коли ти хочеш? Десь близько дванадцятої, добре?

— У мене годинника немає. Я прийду раніше.

— Добре, — відповіла Януте і бігом подалася до хати.

— Я тобі покажу гномів! — гукнув навздогін Гедрюс, але відповіді вже не почув.

Проходячи побіля озера, взяв глини, зліпив грудку розміром з гусяче яйце й підкрався до вулика. Прислухався — там було тихо. Гедрюс постукав нігтем у стінку.

— Ага! — відізвався Шюрпе.

— Уже, — відрапортував Гедрюс, нахилившись до вулика. — Що було наказано, те й зроблено.