Гноми і забіяки [Ei, slėpkitės! - uk]

— Бачиш… — каже лисиця Кривій. — Як я можу бути жаліслива, коли мої діти голодують зачинені, а ти своїх годованців не спроможна ні обняти, ні порахувати?

— Як-то не спроможна?! Мала одинадцятеро, а тепер тільки дев'ятеро.

— Восьмеро! — крикнула лисиця, схопила каченя і зникла у своїй схованці.

Незабаром вона знову вилізла і вже мертве, закривавлене каченя, як минулої ночі, поклала біля дров, щоб і сліпому було видно, хто і для його його забив.

А ввечері, підпираючи двері, Мікас з Джімом не подивилися як слід зачинили в сіннику разом з каченятами й лисицею ще й кота Чорного, добре набігавшись за день, той вирішив подрімати на сіні, а вночі збирався настрахати пацюків. їх тут стільки розвелося, і ці негідники так знахабніли, що якось уночі кабана за вухо вкусили.

Але як ти тут відпочинеш і кого настрахаєш, коли внизу раз по раз шмигає лисиця, скиглять лисенята і не своїм голосом волає Крива, пригортаючи крилами свою родину.

Подрімавши ніч, Чорний потягнувся, умився і на світанку спустився з сіна вниз подивитись. І тут він знайшов те нещасне каченя. Злякавшись, щоб йому і цей гріх не приписали, Чорний хотів якнайшвидше втекти звідси. Але всі дірки й щілини позатикано трісками й позаставлювано дошками. Що робити?

На мить майнула спокуса з'їсти те каченя, вилізти знову на сіно і добре виспатися, поки відчинять двері. Підійшов, понюхав, лизнув крапельку крові і подумав: «Ні!» Краще він сяде поруч, як свідок, і постереже цю жертву, щоб її нікуди не затягли пацюки. Чути, господарі вже встали — прийдуть і побачать, що совість у Чорного чиста, і хай пошукають справжнього винуватця злочину.

Але, як і слід було чекати, все вийшло навпаки.

— Ах ти ж негідник! Головоріз! — навіть не роздивившись до ладу, закричав господар і пожбурив у Чорного свою засмальцьовану шапку.

Кіт кинувся в ту саму нору, де ховалася лисиця. Але й тут не було спокою.

В одному кінці причаїлася справжня злочинниця, а на другому калатає граблями господар та все приказує: «Уб'ю, утоплю!..»

Потім усім роздзвонили, що це не лисиця винувата, не тхір, а Чорний — власний кіт!

Кричать:

— Ловіть Чорного! У мішок його, негідника! На торфовище.

Навіть Крива, як несамовита, не могла й слова промовити, сказати: «Помиляєтеся, людоньки. Котик не винен. Самі винуваті, самі».

І знову в людей те саме питання: куди подіти неживе каченя? Адже тому негідникові котові не залишиш, щоб після всього ще й друге зжер. Побачили, що лисенята з учорашнім уже впоралися, — віддали їм і це…