Гноми і забіяки [Ei, slėpkitės! - uk]

— Я вже знаю, — промовив Лепутіс. — Я бував щасливий, коли пустував. А ви коли буваєте щасливі? Шюрпе, адже ти все знаєш…

— Знаю, — відповів Шюрпе. — Я був щасливий і думаю, що буду ще щасливіший. Але ніколи я не буваю щасливий зараз.

— Ти завжди незадоволений, — знову втрутився Єгіс. — Оті дуже грамотні рідко коли бувають щасливі.

— А ти ніколи мене не розумієш, — відповів йому Шюрпе. — Я, щоб ви знали, був щасливий тоді у вулику… Особливо, коли заснув той бешкетник кіт. Був щасливий учора, разом з усіма… А завтра, може, скажу, що все-таки добре було нам їхати у контрабасі доброго дідуся… Сперечатися в темряві про щастя або ж думати собі потихеньку, куди це ми тепер доїдемо…

Гноми принишкли і, видно, як казав Шюрпе, замислилися над тим, що на них чекає у місті.