Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис

А після Різдва ми вчинили мир із [ханом] Аєпою і, взявши у нього дочку[528], пішли [до] Смоленська. А потім пішов я [до] Ростова.

Прийшовши з Ростова, знову пішов я зі Святополком на половців, на [хана] Урубу[529], і бог нам поміг.

А потім знову [пішли ми] на Боняка до [города] Лубна, і бог нам поміг.

А потім ходили ми до [города] Воїня[530] зі Святополком.

А потім ще на Дон[531] пішли ми зі Святополком і з Давидом [Святославичем], і бог нам поміг.

А до [города] Вира прийшли були Аєпа Боняк, хотіли взяти його. [Та] до [города] Ромна пішов я з Олегом [Святославичем] і з дітьми [своїми] на них, і вони, дізнавшись [про се], втекли[532].

А потім до Мінська ходили ми на Гліба [Всеславича], бо він людей у нас був захопив. І бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане[533].

А потім ходили ми до [города] Володимира на Ярославця [Святополковича][534], не терплячи лиходійства його.

А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця, — за день переїжджав я [сю путь], до вечерні. А всіх походів [зробив я] вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших.

І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять, і при отці, і без отця, і скоту даючи [їм], багато, і багато одежі своєї.

І пустив я князів половецьких ліпших із оков стільки: Шаруканевих двох братів, Багубарсових — трьох, Осінєвих братів[535] — чотирьох, а всіх інших ліпших князів — сто. А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського[536] князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п’ятнадцять, — і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю[537]. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів].

А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього] року — по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля, — окрім іншого лову, крім [лову] турів[538], — тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв’язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі[539] їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі — один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір[540] скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.

Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: ділá на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів[541], сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи бога зо святими його.