Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис
- Автор: Свидомый Тарас Никитич
- Серия: Літопис Руський #3
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Переводчик: Леонід Махновець
- Жанр: Древнерусская литература
Электронная книга - «Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис». Краткое содержание книги:
Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201–1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.
Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201–1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262–1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовичата його сина Володимира.
Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.
Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.
Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити «ярлик» (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати «ярлик» було поклонитися «кущу» (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (а згодом короля). Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою — Галицьку.
Встань із гробу твойого, о преславна голово, встань! Отряси сон! Ти бо не вмер, а спиш до спільного всім[427]воскресіння! Встань, ти бо не вмер, бо не гоже умерти тобі, який вірував у Христа, всього світу життєдавця. Отряси сон, зведи очі, і побачиш ти, якої тебе честі господь там сподобив і на землі не безпам’ятного тебе зоставив через брата твойого Мстислава[428].
Встань, поглянь на брата твойого, що прикрашає стіл землі твоєї[429], і, образом приємним лиця його насичуючись, моли за землю брата свойого, оддану йому тобою, і за людей, у яких ти благовірно володарював. І сохрани ти їх у мирі і в благочесті, і хай славиться в нім правовір'я, і хай береже [його] господь бог од усякої раті, і полонення, і од голоду, [і од] нашестя іноплемінників, і од усобної раті. Паче же помолися за брата свойого Мстислава, який добрими ділами, без гріха, богом даними йому людьми управляє, [щоби] стати з тобою безбоязно перед престолом вседержителя бога і за труд пастирства людей його дістати од нього вінець слави нетління зо всіма праведними. Амінь.
До сього ж поглянь ти і на благовірну свою княгиню[430], як вона благочестя додержує за твоїм заповітом, як поклоняється імені твоєму[431], бо відає вона, що коли не тілом, то духом показує тобі господь все це, як твій вірний посів не був висушений спекою невірства, а дощем божої помочі розплоджений був многоплідно.
Радуйся, учителю наш і наставниче благочестя! Ти правдою був одягнений, а силою перепоясаний, і милостинею, яко гривною, оздобою золотою, красуючись, ти істиною обвитий[432], розумом увінчаний!
Ти був, о преславна голово, нагим одіння, ти був голодним кормитель і спраглим утробам освіження[433], удовицям помічник, подорожнім пристанище, беззахисним захист, зобиджуваним заступник, убогим збагачення, чужинцям притулок. За ці добрі діла [та] інші ти нагороду дістаєш на небесах — блага, що їх уготував бог тим, які люблять» [434]отця і сина і святого духа[435].
Князь же Володимир за княжіння свого багато городів поставив, після отця свого. Він поставив Берестій[436], а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім’ям Каменець, — тому що [там] була кам’яна земля. Спорудив він також у нім башту кам’яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церкву поставив Благовіщення святої богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж положив[437], і хреста воздвижального положив.
Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами.
У Володимирі ж розписав він увесь [храм] святого Дмитрія [Солунського], і начиння служебне срібне викував, і ікону пресвятої Богородиці окував сріблом, з камінням дорогим, і завіси[438][придбав], золотом шиті, а другі — оксамитні, з дрібним жемчугом, і всяким узороччям оздобив він його.
В єпископії ж, у [церкві] святої Богородиці, образ Спаса великого він окував сріблом, [і] Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав святій Богородиці, і Апостола списав апракос [і] святій Богородиці дав і начиння служебне позолочене[439] з камінням дорогим Богородиці-таки він дав, [і] образ Спаса, окований золотом, з дорогим камінням, поставив він у святій Богородиці на пам’ять про себе.
У монастир у свій [святих] Апостолів він дав Євангеліє апракос, і Апостола, сам списавши, тута ж положив, і Соборник великий отця свого, і хреста воздвижального і Молитовника дав.
В єпископію перемишльську він дав Євангеліє апракос, оковане сріблом, з жемчугом, яке сам був списав.
А до Чернігова послав він у єпископію Євангеліє апракос, золотом розписане, а оковане сріблом, з жемчугом, і посеред нього [на оправі зроблено] Спаса, з емаллю.
В луцьку єпископію дав він хреста великого срібного позолоченого, з чесним древом.
Спорудив він також і церков багато. В Любомлі ж він поставив церкву кам’яну святого і великого мученика Христового Георгія [Побідоносця], прикрасив її іконами окованими, і начиння служебне срібне викував, і покрови[440]оксамитні, шиті золотом, із жемчугом, херувимом і серафимом, [придбав], і індитію[441], золотом шиту всю, а другу — з паволоки[442] білуватої, а в оба малі олтарі — обидві індитії з білуватої-таки паволоки; Євангеліє він списав апракос, окував його все золотом, і камінням дорогим із жемчугом [оздобив], і Деісуса[443] на ньому викувано із золота, образки великі, з емаллю, чудовні на вигляд; а друге Євангеліє, теж апракос, обтягнуто золототканим єдвабом, і образок він положив на нього з емаллю, а на ньому — два святі мученики Гліб і Борис; Апостола апракос, Пролог[444] списав він [на] дванадцять місяців, [де] викладено житія святих отців і діяння святих мучеників, як вони діставали нагороду за кров свою, [пролиту] за Христа, і Мінеї[445] [на] дванадцять [місяців] списав, і Тріоді, і Октай, і Єрмолой; списав він також і Служебник[446][церкві] святого Георгія, і молитви вечірні і заутренні списав, окрім Молитовника; Молитовника ж він купив у жони протопопа, і дав за нього вісім гривень кун, і оддав святому Георгію; кадильниці дві — одну срібну, а другу мідяну, і хрест воздвижальний він дав святому Георгію; ікону також він написав на золоті, намісну[447], святого Георгія, і гривну золоту возложив на неї, з жемчугом; і святу Богородицю написав він, теж на золоті, намісну, і возложив на неї намисто золоте з камінням дорогим; і двері вилив мідяні.
Почав він також був розписувати її, і розписав усі три олтарі, і шия[448] вся розписана була, та не скінчана, бо постигла його болість. Вилив він також і дзвони дивного звуку. Таких ото не було в усій землі.
У Берестії ж звів він башту кам’яну, [таку] висотою, як і каменецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильницю срібну, і хреста воздвижального тута положив.
І багато інших добрих діянь учинив він за живоття свого, які славляться по всіх землях.
А тута ми положимо кінець Володимировому княжінню. Коли ж сього благовірного князя Володимира, нареченого у святім хрещенні Іваном, сина Василькового, покладено в гроб і лежало в гробі тіло його незапечатане від одинадцятого дня місяця грудня до шостого дня місяця квітня, то княгиня його не могла заспокоїтися. І от, прийшовши з єпископом Євсигнієм і з усім крилосом [і] одкривши гроб, побачили вони тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили бога і опечатали гроб його місяця квітня в шостий день, у середу страсної неділі.
У РІК 1289
У РІК 6797 [1289].Коли ж Володимира покладено в гроб, то брат його, князь Мстислав, не встиг на погреб тіла брата свого Володимира, а приїхав опісля з боярами своїми і зі слугами. І поїхав він у єпископію, до святої Богородиці, де ото похований був брат його Володимир, і плакав над гробом його плачем великим вельми, як по отцю своєму, по королю [Данилу]. А коли заспокоївся од плачу, то став він розсилати залогу по всіх городах.
427
Додано з Іл.
428
Іларіон тут і далі говорить про Ярослава Мудрого.
429
Далі в Іпатському списку текст (абзац) утрачено; зберігся він у Хлєбниковському списку, де теж вміщений не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.
430
В Іл. ідеться про невістку Володимира Святославича Інгігерд-Ірину, жону Ярослава Мудрого; тут ці слова переадресовано Ользі, жоні Володимира.
431
В Іл. говориться про поклоніння імені Христовому.
432
В Іл. «обутъ»; в Іп. «обитъ», у Хл. «обвит».
433
В Іп. «и жажющим во вьртьпѣ оглашение», у Хл. «и жажющим въ оутробѣ оглаженіе; в Іл. «жаждющіимъ оутробѣ оухлажденіе».
434
Тут закінчується запозичення зі «Слова о законі і благодаті».
435
Після цього в Іп. знов утрачено великий уривок тексту (аж до кінця 1288 р.); зберігся він у Хл., де знову вписаний не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.
436
Ідеться про те, що Володимир спорудив тут нові укріплення-стіни, бо город Берестій відомий ще з XI ст.
437
Євангеліє апракос(гр. ’´απραχτος — святковий день) і Апостол апракос містять тексти, розподілені на кожен день в такому порядку, в якому їх читають під час богослужіння на протязі року (за «зачалами»); порядок тут інший, ніж у тетроєвангелії (четверо-євангелії); Паремія (гр. παροιμια — притча), Паремийник (Паримійник) — книга вибраних текстів, насамперед зі Старого завіту, які читають головним чином на вечернях перед великими святами і неділями; про який Соборник тут говориться — невідомо, це, очевидно, якийсь збірник церковних текстів.
438
Завіса — тканина, якою завішують царські врата зсередини вівтаря. У давнину, коли справжніх іконостасів у церквах, як правило, не було, вівтар відокремлювався від середньої частини храму дерев’яною оградою, і вся вона запиналася завісами; особливо пишною робили центральну завісу перед царськими вратами.
439
У Хл. «жьженого золота» (див. прим. 7 до 1252 р.).
440
Покров — див. прим. 23 до 1146 р.
441
Індитія — див. прим. 22 до 1146 р.
442
Паволока — див. прим. 9 до 907 р.
443
Деісус — див. прим. 7 до 1175 р.
444
Пролог, або Синаксар — збірник коротких житій, розміщених у хронологічному порядку на кожен день року, а також слів і поучень.
445
Мінеї, Четьї-Мінеї — збірник поширених житій, так само розміщених у хронологічному порядку, слів, поучень, легенд тощо.
446
Тріодь (Пісні і Цвітна), Октай (Октоїх, Осьмогласник), Єрмолой (Ірмологіон), Служебник — різні типи богослужебних книг.
447
Намісна ікона (храмова) — ікона святого (або празника), в пам’ять якого збудовано церкву.
448
Шия — основа церковної бані.