Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис
- Автор: Свидомый Тарас Никитич
- Серия: Літопис Руський #3
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Переводчик: Леонід Махновець
- Жанр: Древнерусская литература
Электронная книга - «Літопис Руський. Галицько-Волинський літопис». Краткое содержание книги:
Галицько-Волинський літопис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201–1292 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.
Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201–1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262–1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовичата його сина Володимира.
Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.
Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.
Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити «ярлик» (дозвіл) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати «ярлик» було поклонитися «кущу» (один із символів віри Ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (а згодом короля). Також, впродовж усього літописного твору згадується про незадоволеність князя Данила Київською митрополією, і він намагався створити свою — Галицьку.
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.
Лжі бережися, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.
А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, — не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, — якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.
Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.
А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе.
Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.
А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться.
А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, — так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої[495], Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]»[496]. Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.
А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ.
Спершу я до Ростова пішов [княжити] крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська [на княжіння].
І знову, удруге, [пішов я княжити] до Смоленська [з воєводою] зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом [Ярославичем], а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я [княжити до] Володимира.
Тої ж зими іще послали мене обидва брати[497] [до] Берестія на головні, де [ляхи] попалили були, то і тут оберіг я город тихим[498].
Потім пішов я [в] Переяславль [до] отця, а після Великодня — із Переяславля та [назад до] Володимира: в [городі] Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову [пішов я] на літо [до] Володимира назад.
Потім послав мене Святослав [Ярославич] у Ляхи[499]. Ходив я за [город] Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, [чехів], чотири місяці.
І в той же рік і дитя родилося [в мене] старше, новгородське[500].
Потім звідти, [з Ляхів, пішов я до] Турова, а на весну — та [до] Переяславля і ще [до] Турова.
І Святослав помер, і я знову [пішов княжити до] Смоленська. А із Смоленська тої ж зими [ходив я] ще до Новгорода; на весну — [ходив] Глібові [Святославичу] в поміч[501].
А на літо [ходив я] з отцем під Полоцьк; а на другу зиму зі Святополком [Ізяславичем знову ходив я] під Полоцьк, [і] спалили ми [околиці] Полоцька. Він пішов [княжити до] Новгорода[502], а я з половцями [рушив] на Одрськ, воюючи, і [до] Чернігова.
І знову із Смоленська до отця прийшов я [у] Чернігів, і Олег [Святославич сюди] прибув, із Володимира виведений. І позвав я його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота.
І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля, і отця [тут] знайшов, який з походу вернувся[503].
А потім ходили ми, [в] тім же році, з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича][504]. І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві.
А Всеслав [Брячиславич] Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями [кожен] на двоє коней[505], [рушив на нього], та не застали ми [його] в Смоленську. В тім же поході вслід за Всеславом спалив я землю [Полоцьку], попустошивши [її] до [городів] Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і [вернувся до] Чернігова[506].
А на ту зиму попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями[507], на Десні захопив князів [половецьких] Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом [Сіверським] розігнали ми сильне військо [хана половецького] Белкатгина, а [захоплених ним] сеймичів[508] і здобич усю одібрали.
А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на [князя] Ходоту і на сина його. І до [города] Кордна ходив я [в] першу зиму.
А потім [гонили ми] вслід за Ростиславичами[509] за [город] Микулин, та не настигли їх. І на ту весну [ходив я] до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на [город] Броди.
[У] тім же році гонили ми вслід за половцями за [ріку] Хорол, які [город] Горошин узяли.
І на ту осінь пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з читійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядийа, ні скотини.
На ту зиму пішли ми до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.
А на весну посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів- [князів][510], і ходили ми за [ріку] Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч [воїв]. І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, І ввійшли ми в город. Тільки сеимича[511] схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня [нашого] піймати у [свої] руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день владичиці[512], пішли ми до [города] Білої Вежі. І бог нам поміг і свята богородиця: побили [наші] дев’ятсот половців і двох князів [їхніх] схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.
А потім на [город] Святославль гонили ми вслід за половцями, а потім на Торчський город, а потім на Юр'єв услід за половцями. І знову на тій же [правій] стороні [Дніпра] поблизу [города] Красна половців ми побідили. А потім з [братом] Ростиславом-таки коло [города] Варина вежі [їхні] ми взяли.
А потім, ходивши до [города] Володимира, я знову Ярополка [Ізяславича] посадив [на княжім столі], але Ярополк помер[513].
І знову, після смерті отця і при Святополці [Ізяславичі], на [ріці] Стугні[514] бившися з половцями, до вечора були ми коло [города] Халепа. А потім мир учинили ми з Тугорканом[515] і з іншими князями половецькими, а в Глібових людей[516] забрали [полонену] дружину свою всю.
А потім Олег [Святославич] на мене прийшов з половецькою землею до Чернігова, і дружина моя билася з ним вісім днів через малий рів, не давши їм увійти в острог. Пожалівши християнські душі, і села, що горіли, і монастирі[517], я сказав: «Не хвалитися поганим!» І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого — [до] Переяславля.
495
Псалом XII, 4 і молитва.
496
Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.
497
Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.
498
Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.
499
Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).
500
Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.
501
Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.
502
Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. Його стіл зайняв Святополк Ізяславич.
503
Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).
504
Див. про це також в Іп. під 1078 р.
505
Тобто, взявши кожен верхового і повідного коня.
506
Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).
507
Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.
508
У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.
509
У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.
510
Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.
511
У Лавр, «семцю»; вважаємо, що йдеться про сеимича.
512
Це або день Успіння (15 серпня) або Різдва богородиці (8 вересня).
513
Див. про це також в Іп. під 1087 р.
514
У Лавр. «по Святополцѣ на Сулѣ», але битва за участю Святополка Ізяславича сталася тоді на річці Стугні 26 травня 1093 р., де втопився Ростислав, брат Володимира Мономаха (див. про це в Іп. під 1093 р.),
515
Див. про це в Іп. під 1094 р.
516
Ідеться про людей Гліба — половецького вельможі.
517
Коло Чернігова було два монастирі — печерний Богородиці (Іллінський) та Успіння Богородиці (Єлецький).