Гра в королеву
- Автор: Пишнюк Тетяна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Джура
- ISBN: 978-966-185-078-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в королеву». Краткое содержание книги:
Що з того вийшло, дізнаємося на сторінках даної книги…
— А ви що — не здогадувалися про їхній роман? — після тривалої паузи озвалася Маруся.
— Досі не знаю, чи був у них до того вечора роман. Я за ними навіть симпатій не помічала. Для мене це досі найбільша загадка із загадок.
— І він ніколи не приходив до вас?
— Приходив… Через місяць… Проситися назад.
— Ви, зрозуміло, не простили?
— А ви, Марусю, простили б?
— Ніколи! — категорично сказала Маруся. — Більше того, я й не простила.
— Марусю, — розсміялася Світлана. — Тільки не кажіть, що й у вас така ж історія була…
— Ні. У мене значно банальніша. Ми посварилися з чоловіком. Здорово посварилися. Я забрала дітей і поїхала до батьків. А там, поміркувавши три дні, вирішила повернутися миритися. Дітей залишила батькам, а сама, схиливши голову, — до чоловіка, їду, мрію, який сюрприз йому зроблю своїм несподіваним приїздом. І сюрприз був! Для мене… Я з нічного потягу, раненько відчиняю двері, заходжу в кімнату, а там він — сюрприз! Гарненька дівчинка, як киця скрутившись калачиком, спить біля мого чоловіка. Він прокинувся першим. Щось доводив про чоловічі інстинкти, про травму, яку я йому заподіяла, клявся, що лише мене любить… А мені то було вже нецікаво. Я просто мусила це побачити. Мені стало значно легше. У нас ще до того почастішали конфлікти, і жили ми разом радше за інерцією. Взаємна любов якось так швидко розтанула, що ми й не стямилися, — за дурними сварками, невлаштованістю… Правда, чоловік ще тривалий час намагався доводити своє кохання. Але я була вже інша…
— То ви теж не маєте чоловіка? — здивувалася Світлана.
— Це значить, що у вас його також нема?
— Пам’ятаєте, Марусю, пісню «Єслі у вас нєт сабакі…» — розреготалася Світлана.
— Про собак згодна… — розсміялась і собі Маруся. — А щодо подруг, треба подумати…
Залишалася година до від’їзду. Маруся, вже зібравши саквояж, вирішила піти на міст. Звідти відкривається такий розкішний краєвид, що аж подих забиває. Їй подобається простір. У місті його нема. І не відомо, коли ще випаде така нагода, — надихатись і насолодитися вільгістю.
Їй думалося про все зразу — дітей, роботу, нових знайомих… Але чиїсь чіткі кроки одірвали від гадок. Вона різко повернулась — і пальто, накинуте наопашки, сповзло з плеча. Володя хвацько підхопив і поправив. Затримав руки на плечах.
— Хочете, Марусю, скажу правду…
— Правду, тільки правду, і нічого, крім правди, — не відсторонила його рук жінка.
— Коли ви зайшли в автобус… — замовк.
— Та кажіть, Володю. Не можна жінку так мучити, — докоряла, посміхаючись, Маруся.
— Я подумав: «Боже! Дай мені до цієї жінки хоч доторкнутись!» А щойно, коли доторкнувся, майнула думка: «Бог почув мене. Чому ж я не просив більшого?»
Вони стояли на мості, обіпершись на поручні, й сміялися. Їхній сміх вітер носив простором.
5
Маруся могла думати лише про одне — що робити з тим телебаченням? Пропозиція взялася нізвідки. Зателефонував одногрупник і запропонував спробуватися на ведучу щотижневої передачі «Жіночий діалог». Маруся розсміялася.
— Петрику, чи таке справді буває?
— Що, перепрошую, буває? — не зрозумів Петро.
— Діалог між жінками…
— Марусю, ти погано ставишся до своєї сестри?
— У мене нема сестри…
— Маю на увазі жіноцтво загалом…
— Та я зрозуміла, Петрику. Зовсім навпаки — я люблю жіноцтво в цілому. Але у мене часто виникають певні претензії до жінок, до того ж, не завжди справедливі. Словом, я придирлива… А там, як я розумію, потрібна абсолютна солідарність…
— У жодному разі! Навпаки — необхідно іноді навіть спровокувати якийсь конфлікт… Сама розумієш — аби глядачеві було цікавіше спостерігати за дійством на екрані. Бо коли все відбувається гладко, по написаному, то здається марудним. Глядач шукатиме цікавинок на інших каналах.