Землянка
- Автор: Близнец Виктор Семенович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь»
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Землянка». Краткое содержание книги:
Про мужність матерів та дітей у цей нелегкий час і йдеться в гостросюжетній повісті В. Близнеця.
— Дочко! Ось послухай мудру заповідь, послухай і вникни. «Світ лежить во злі, — сказано в заповіді, — шукайте царства небесного і правди його».
— Те-те-те! — підхопив Диня. — А я й сам збирався шукати. Думаю, візьму торбу за плечі та й у дорогу. Подибаю аж у Донбас до Павлуші. Там, кажуть, табаку-у-у… море. Як руб, так і пригоршня.
— А щоб ти язик проковтнув! — зірвалась Ониська. — Вижив з ума, деренчить, як розбитий казан.
— Кахи-ках, — пробухтів у рукав Кудим. — Воно, знаця, недарма йому ноги одібрало…
Диня не стерпів такої образи. Заборсався в корзині, силкуючись устати. Гукнув Ользі:
— Гайда, свашко, звідси! Їх після бринзи, бач, у небо тягне, а ми натщесерце й по землі рачкуємо.
Ольга зраділа (саме нагода тікати), хутенько підвела діда Оврама, і вони почовгали з темного погрібця. На вулиці Ольга легко зітхнула. Вечір хлюпнув їм в обличчя запашним, медово-солодким повітрям із степу.
12
За тиждень Микола-танкіст підняв на яр чималу ділянку — гектарів, мабуть, сорок. Ще один плуг дістали, але не там, куди посилали Оврама. Диня повернувся із Сасового ні з чим. І тоді Трояниха згадала про дядька, що приїжджав до них із «Червоної зорі». Раненько вона вибігла на шосе, попутною машиною дісталася до Кіровограда. А в село прибула на мотоциклі з новеньким, дбайливо упакованим плугом. З того дня криничуватці орали у три лемеші. Це була дивовижна картина: суне по степу сіре присадкувате чудовисько, похитує довгим хоботом, скрегоче вишкіреними зубами, вгризається в жилавий дерен; за танком — низочка плугатарів, закурених пилюкою, обпалених південними вітрами. Час від часу міняються плугатарі, й ті, що змінилися, безсило опускаються на ріллю, пересохлими губами припадають до відерця, в якому Олесь приніс джерельної води: «Пийте, тіточки, це з нашого колодязя, смачнішої немає ніде». А нова зміна орачів грудьми налягає на чепіги, вивертаючи скибами злежану землю. «То як, тихше поїдемо, на першій?» — питає Микола чорних, як сама рілля, жінок. «Ви нас не жалійте, — відказує Трояниха. — На повну давайте, нам аби вихопить більше. Бачите, скільки степу гуляє…» Водій-механік включає другу швидкість, і ще голосніше вищить колішня, ще квапливіше скаче граділь, розтинаючи лемешами скам’янілий пласт чорнозему.
Пройдуть одні гони, другі — заступають на варту нові орачі, лише танкіст беззмінно вариться в задусі, в чаду, в жаркій скреготливій коробці. Комбінезон аж димить, покороблені чоботи — немов колодки; як від дьогтю злипається чуб, піт промиває доріжки на закіптюженому обличчі. Та солдат, вчорашній хлібороб з Херсонщини (Яшка про все розпитав його), не дає собі спочину:
Тут, у тісному закапелку, танкіст не почуває себе самотнім. Цілий день поруч нього, у бойовому відділенні, чергує «обслуга» — криничуватські хлопчаки. Вони сидять тихенько, щільною купкою, терпеливо смажаться, немов горіхи на жаровні, вбирають очима кожний рух, кожний жест доброго чародія-танкіста, що ворожить над химерними залізячками. Вони ждуть щасливої хвильки, коли солдат, усміхнувшись, бренькне пальцями по гострому кадику, мовляв, непогано було б промочити горло, і тоді «гармаші» наперегінці кидаються до відра, що стоїть під баштою, обережно передають кухлик з водою і захоплено дивляться, як артистично п’є танкіст: відкине голову назад, один раз — ковть! — і порожній кухлик летить через його плече прямо хлопцям у руки… Здорово! (І не знає солдат, що відтепер «гармаші» питимуть воду не інакше як по-танкістському, що й дома кидатимуть вони через плече і ложки, і свої штанці, і хоч не один гикне від материного стусана, та ніхто вже не виб’є цієї звички, як і хлопчачих згадок про геройського дядю — танкіста.)
Інколи у відкритий люк просувались довгі порепані ноги, широченні крила галіфе і нарешті — весь Яшка. Гвардії рядовий Деркач віддавав честь сержантові бронетанкових військ, і якщо механік охолоджував мотор, Яшка підсідав до нього ближче і за своє: