Східний синдром

Відтоді її життя щодень дедалі більше перетворювалося на пекло. Як циркова ведмедиця під час вистави, що змушена підкорятися мучителю-дресирувальнику, вона слухняно усміхалася і демонструвала любов до чоловіка. На людях Сергій теж був таким люблячим і турботливим, що хоч до рани прикладай. Але коли вони залишалися наодинці, все змінювалося. Він катував її не тільки фізично, а й морально — постійно втовкмачував, що без нього вона порожнє місце, одноразовий посуд, яким інший би скористався і викинув, а він підібрав, вимив, залишив собі — на щось та й згодиться. Наче загіпнотизована його владою над нею, Таня й сама починала в це вірити. Хто вона, ким хоче бути надалі — донькою алкоголічки чи дружиною офіцера? Вона — це тінь за спиною чоловіка, яка не має своєї думки та власних бажань, а лише бездумно підкоряється йому, бо той — її благодійник, якому вона має бути вдячна за все до кінця свого безцільного існування.

Сергій контролював усі її витрати й маршрути, перевіряв список вхідних на мобільному, фанатично ревнував до будь-якого чоловіка, який випадково затримував на Тані погляд довше двох секунд. Вона ненавиділа рідкісні спільні виходи «у світ», які неодмінно оберталися для неї поламаними ребрами та сильними головними болями — Сергій бив акуратно, не залишаючи синців там, де їх могли б побачити сторонні. У неї не було подруг, з якими можна було б поділитися своїм болем, а якби й були, то все одно вона б не наважилась це зробити, бо злі язики неодмінно донесли б чоловікові, про що вона пащекує. Комета, якій спершу Таня пробувала розповідати про свої негаразди, відмахнулася від неї, як слон від набридливого москіта, — мовляв, я тобі вже все сказала ще тоді, коли ти ні сіло ні впало приперлася вночі без запрошення.

У постійному страху та відчутті власної нікчемності повільною черепахою проповзли десять років шлюбу. Сергій дослужився до полковника, отримав трикімнатну квартиру в новобудові (за сприяння батька, звісно) та кілька нових медальок на груди. Здавалося б, не життя, а казка про Попелюшку. Дітей Сергій так само не хотів, і Таня цілими днями скніла в чотирьох стінах — створювала затишок, хоча чоловік постійно нарікав, що своїм повсякчас кислим виразом обличчя вона псує йому апетит. Вона навчилася з півпогляду вгадувати його настрій, аби вчасно догодити або, навпаки, сховатися десь у віддаленому кутку, поки він перебіситься. Про розлучення Таня вже навіть не замислювалася, звикла існувати так, у ролі бранки, жертви, яка не несе відповідальності навіть за власне життя.