Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
— Гайда!
Діти шугонули врізнобіч.
А сам Вірджініо Балаццо був такий, хоч на виставку. Костюм пошитий у Лондоні, туфлі в Італії, сорочка у Франції, а зачіска від справжнього Мікеланджело з Мангаттена. Життя було прихильне до Вірджініо й благословило його донькою, майже такою ж гарненькою, як і діти довкруг нього. Люсіль, яку всі називали Сіл, було вісімнадцять років, і сьогодні вона правила татові за асистентку. Коли роздавала кошички, її врода змушувала чоловіків на моріжку присвистували про себе. На ній були шорти і відкрита біла блузка. Її смаглява шкіра мала розкішний кремовий відтінок. Чорні коси були викладені на голові короною, та й вона сама скидалася на королеву, створену чудовим здоров'ям, молодістю і справжнім щастям, яким нагороджує веселий і гарний настрій.
Куточком ока Люсіль бачила, як сперечались Кросс і Данте, помітила, як смикнулись Кроссові губи від завданого йому дошкульного удару.
На її руці залишався ще один кошичок, і вона підійшла до того місця, де стояли Данте з Кроссом.
— Хто з вас має бажання пошукати крашанку?— спитала вона, і її обличчя засяяло приязною усмішкою. Вона простягла кошичка.
Обидва хлопці дивилися на неї з німим захватом. Вранішнє сонце позолотило її шкіру, очі пускали бісики від радісного збудження. Біла блузка надималась привабливо і водночас цнотливо, округлі стегна відсвічували молочною білістю.
Цієї миті одна з дівчаток зойкнула. Всі обернулися в її бік. Дитинча знайшло величезну крашанку, таку велику, як куля для гри в кеглі, яскраво розмальовану червоним і синім кольорами. Дівчинка намагалася запхати її в кошичок, її гарненький білий брилик зсунувся набакир, оченятка широко розплющились від подиву та рішучості. А крашанка візьми й розбийся, і з неї випурхнула маленька жива пташка, що й змусило дитину зойкнути.
Петі побіг через моріжок і пригорнув дитинча, щоб заспокоїти. Це був один з його звичайних жартів, і всі розсміялися.
Дівчинка ретельно поправила брилика, потім закричала тремтячим голосочком:
— Ти мене піддурив! — і ляснула Петі по щоці. Всі вибухнули реготом, а вона побігла від Петі, який далі перепрошував її, геть. Петі наздогнав її, підхопив на руки і дав великодню крашанку ювелірної роботи, що висіла на золотому ланцюжку. Дівчинка зраділа подарункові і цьомнула Петі.
Сіл взяла Кросса за руку і повела на тенісний корт метрів за сто від кам'яниці. Там вони сіли в тристінну тенісну будку, повернуту відкритим боком у протилежний від святкуючих бік, тож їх ніхто не міг бачити.
До всього цікавий Данте спостерігав, як вони йдуть, з відчуттям приниженості. Він дуже добре усвідомлював, що Кросс набагато привабливіший за нього, і це йому муляло. А водночас він навіть пишався, що в нього такий вродливий кузен. Із подивом Данте раптом побачив у себе в руці кошичок, тож знизав плечима і приєднався до шукачів крашанок.
У тенісному павільйончику Сіл взяла Кроссове обличчя в долоні і поцілувала його в губи. То були ніжні, легенькі поцілунки. Та коли Кросс сягнув руками під її блузку, відштовхнула його. Її обличчя променіло усмішкою.
— Я хотіла цілуватися з тобою, відколи мені минуло десять років. А сьогодні такий гарний день.
Кросса збуджували її поцілунки, та він тільки спитав:
— Чому?
— Бо ти такий гарний і такий досконалий,— пояснила Сіл,— а такого дня, як сьогодні, все дозволяється.— Вона ковзнула своєю рукою в його руку.— Хіба у нас не прекрасні сім'ї? — вела вона далі. А потім зненацька запитала:— Чому ти живеш у тата?
— Так уже склалося,— відповів Кросс.
— А з Данте ти щойно пересварився? Це такий пролаза.
— З Данте в мене все гаразд,— заперечив їй Кросс.— Ми просто жартували. Він жартівник від природи, як от мій дядько Петі.
— Данте надто грубий,— сказала Сіл і знову поцілувала Кросса, цупко тримаючи йому руки.— Мій тато заробляє такі великі гроші. Зараз він купує будинок у Кентуккі і «ролс-ройс» 1920 року. Тепер у нього три старовинні автомобілі, а в Кентуккі він збирається завести коней. Чому б тобі завтра не прийти до нас і не подивитись на машини? Тобі завжди подобалось, як моя мама готує.
— Завтра ми повертаємось у Веґас,— сказав Кросс.— Тепер я працюю в «Ксанаду».
Сіл сіпнула його руку.
— Ненавиджу Веґас. Як на мене, це огидне місто.
— А як на мене, прекрасне,— всміхаючись, заперечив Кросс. — Ти ж там ніколи не була, за що ти його ненавидиш?