Волинь
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Волинь». Краткое содержание книги:
Автор описує події, які відбувалися на Волині: бої між поляками та більшовиками у 1914–1918 роках, між Центральною Радою та більшовиками у лютому 1918 року, рух українського відродження, терор польської влади у 30-х роках. Дія відбувається у відносно короткому часовому проміжку, та цей час був вирішальним для цілого народу і визначив його минуле і майбутнє.
Цілу ту ніч я не міг заснути.
День другий. Десятого. Дуже гарний, соняшний ранок і дуже погані події. Вуйт зібрав «сход». Йому прийшла в голову фантазія закрити наш кооператив і читальню. Для того змушував людей підписувати «приговор», що вони не бажають мати в селі такої установи. Пан Рона звернув йому увагу, що це не залежить від підписів, а від суду. Був сердитий, але підписи все-таки збирав. З тієї хмари не буде дощу.
Я був під враженням своєї новели. Показав у читальні Роні. Він мені гратулював. Потім сказав, що хоче мати авторський примірник. Пригадав, що и я не дістав такого примірника. Але завтра йду до Крем'янця й куплю.
…І одинадцятого. Прийшов тільки що з Крем'янця… Швидко занотовую події. Позичив у Сергія два злоти й купив журнали. Два примірники. Роні и собі. Хотів ще Лазякові, але він вже має. Він мені гратулював. Решта людей в книгарні, у «Просвіті», хоч знали, що я молодий автор, не звернули на це уваги. Я на них також не звернув уваги. Зате ціла моя увага скупчена на Лазюкові, Це людина. Решта… Ет, все одно…
Мусив сказати батькові за тридцять злотих і новий протокол. Мовчав, але це для мене було ще гірше, ніж коли б він говорив. Новелу показав також, але… Що може після того вона значити?
Ага! Бачив Ганку. Вона знов у тітки на міщанах. Я показав їй свою новелу. Розібрала моє ім'я і прізвище й не вірила, що то я написав. Зараз біжу до Наталки. Мушу їй також показати. Цікаво, що скаже…».
«15 травня. Знов подія. Помер о. Клавдій. З цього приводу батько перервав роботу біля хати. Ми всі були на похороні. Сонце, зелень, вінки. Похорон правили кілька священиків. Я спостерігав батька. Він вже давно не був такий особливий. Він любив о. Клавдія. Занотовую кілька своїх похоронних думок.
Признаюся, іноді я переставав вірити в безсмертя душі й позагробове життя. Але перед обличчям небуття не хотілося допустити, що розумне, досконале єство Людина вмирає й на цьому кінець. Це було б мало. Бог не мусив би тоді стільки вкладати в людину.
Увійти в землю й в землю обернутись. Можливо, що раєм є не небо, а земля. В її надрах перероджуються не тільки наші тіла, а й наші душі. Тож земля вирощує овочі, що кормлять тіло. Тож земля родить у нас найкращі думки… І нарешті, вона забирає нас до себе, коли ми нікому не потрібні. Вона турботливо огортає нас своїми суворими обіймами й поволі оберне нас у свою подобу. Ми перестаємо бути трупом, стратимо свій вигляд і запах, обернемось у щось живе — у квітку, у стеблину трави, у колосок жита, у яблуко на дереві. Воістину все чудово створено. Воїстину Великий Бог! Воїстину є душа, безсмертна й розумна…
З похорону вертався з паном Глібом. Оповів мені, що шкільний інспекторат заслав йому додатково декларації за державну мову. Але ж минув термін, сказав я. Нічого, відповів пан Гліб. Я вже вислав декларації назад. З підписами? Так. А «вуйт», а ствердження? Нічого того не треба. Навіть не треба мати шкільних дітей. Тільки двадцять декларацій…
А я все ще під враженням своєї новели. Пан Гліб читав, але не захопився. Я розумію…».
«23. V. Субота. У Василя на Ронівському були «зводини». Зводили хату. Мій батько дуже радів. Він уперше за останні роки випив кілька чарок горілки. «Хай буде, що буде… Знаю, що одлежу, але раз так…» — і випив. Дядько Єлисей співав. Він запитав малого хлопця, що придивлявся на зводинах: «А знаєш, хто була княжна Тмутараканська?» Хлопчина здивовано подивився… Потім йому зробилось ніяково. «Не бійсь, не бійсь… Рости здоров! Можливо, і ти ще будеш генералом…» Дивак той дядько… Я його люблю.
Зі зводин пішов просто до Наталки… Вона згадувала за Ілька. Казала, що довго його не було, а то зненацька з'явився, побув дома, говорив з батьком, переспав у клуні й знов кудись подався…».
«29 травня (тільки уривки). Вчора було Вшестя. Я запріг коні й ми їздили до Жолобок на празник. Я, Сергій, Антін, Кіндрат, Демид і Роман. Співали…
Вечором тренінг… Готуємось до першого матчу…»
«ЗО. V. (також уривки). …Учора не встиг записати… Знову нещастя. Кооператив обкрадено вдруге… На вулиці військова й сільська варта… Саме вартував Сергій і Никон. Сергія чомусь арештовано.
(Трохи пізніше). Цього самого дня під вечір ми тренували на грищі… Прийшов Никон… Він був на поліції й бачив Сергія. Той казав, щоб я стерігся. Мене хочуть арештувати… А в полудень я був у читальні… Прийшов Роман. Знаєте, каже, що говорив козак? Коли хочуть знати, хто обікрав кооператив, хай поглянуть на руки Володька…».