Теплі історії про кохання
- Автор: Алексеєнко Анастасія, Безверхній Дмитро
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Брайт Стар Паблішинг
- ISBN: 978-966-2665-33-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Теплі історії про кохання». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-2665-33-8
© Брайт Стар Паблішинг, 2015
Якось Гоші подарували величезний макет Сонячної системи. Настільки вражаючих розмірів, що цей макет довелося винести у двір, аби дитяча кімната не перетворилася на суцільний картонний Усесвіт. На той момент дітям уже виповнилося по шість рочків, і кожен із них перетворився із маляти на особистість, хоч і дуже маленьку.
Гоша був неймовірно допитливим, але лише в компанії батьків, бо в дворі він постійно пояснював Єві цікаві закономірності й процеси, що відбувалися навколо їхніх ігор. Коли дівчина вперше побачила Гошин Усесвіт, то завмерла й боялася торкнутися іграш-ки рукою. Вона тримала в руці довгу косу маминого особливого плетіння й питально дивилася на Гошу. Тоді хлопець розповів їй, що то за «кульки» такі різнокольорові й показав Землю.
— Ми тут! — вигукнув він.
Єва уважно слухала й забігала поглядом від «кульок» до Гоші, а тоді спитала:
— А скільки важить твій Усесвіт?
Хлопець замислився, бо такого батько ще не розповів. Але не розгубився. Просто підняв макет й сказав, що не дуже багато, хоча тримати його було незручно через громіздкість. Проте Єва воліла знати точну вагу Усесвіту. Г оша зізнався дівчині, що це тепер його улюблена іграшка і він гратиметься нею дуже-дуже довго. І додав:
— Мій Усесвіт... Я запитаю точну вагу в тата й тоді скажу тобі.
Так вони й кружляли навколо гри кілька років, а потім почали швидко дорослішати. Батьки й не помітили, як їхня малеча замінила іграшки телефонами, дитячий одяг — підлітковим, а дружбу — симпатією. Але починати наступ ніхто із закоханих не збирався.
У травні вони поїхали дружною компанією в Карпати, бо вісімнадцять років стало залізним аргументом проти батьківського «маленький ще». Там вони й домовилися, що більше не дружитимуть, віднині — лише кохатимуть одне одного. Це було щось схоже на угоду, на підписання договору. От лишень жодних прав та обов’язків.
І вже через п’ять років, сидячи на березі Чорного моря й хизуючись новим атрибутом їхнього життя — обручками, Єва запитала:
— Гоша, а ти дізнався в батька тоді, скільки важить твій Усесвіт?
— Я й сам уже знаю, — відповів Гоша.
Т оді хлопець підвівся, узяв її на руки, трохи походив із нею, зважуючи, і відповів:
— Десь п’ятдесят один кілограм. Мій Усесвіт трохи погладшав, певно, до зими готується.
Галина Манiв. Проста історія
Колись давно, а може, далеко, в рибальському селищі на березі моря жила дівчина, яку звали Ліліана. Вона була струнка й свіжа, як пролісок. Морський вітер не міг затрубити її ніжну шкіру, а гаряче сонце не могло вибілити чорноту її кіс і брів, не могли або просто не хотіли, бо, здавалося, весь світ: небо, море, гори, дерева, мовчазні дельфіни й галасливі мартини, — милувався красою Ліліани.
Багато хлопців задивлялися на дівчину й таємно зітхали. А вона не бачила нікого, крім свого коханого Гарольда, який здавався цілковитою протилежністю Ліліани. Вона була маленька, тендітна, а він — як гора. Її личко милувало погляд, а на нього страшно було дивитися — на його кущуваті брови, на широкий ніс і квадратні щелепи. Якщо хтось випадково скидав на нього очі, то відразу й опускав, не в силі витримати цей важкий погляд глибоко посаджених очей. Коли Ліліана говорила — ніби легкий бриз линув із моря, коли сміялася — наче дзвоники срібні дзвеніли, коли співала — немов жебонів весняний струмок, а якщо Гарольд відкривав рот, то здавалося, що з ясного неба гримить грім, щоправда, робив він це вкрай рідко, бо був скупий на слово. Усі в селищі поважали й боялися Г арольда — ось чому хлопці тільки здалеку кидали погляди на красуню, а підійти не наважувалися. І лише Ліліана знала: у цьому звіроподібному тілі б’ється таке ніжне й вірне серце, що годі шукати ніжнішого й вірнішого в усьому світі.
Вони були нерозлучні з дитинства. Коли Ліліана була зовсім маленька, Гарольд витирав їй ніс, коли трохи підросла, зав’язував шнурки на черевичках, а коли зовсім виросла, став дарувати квіти. Подорослішавши, Гарольд почав виходити з іншими рибалками в море. А Ліліана почала чекати його на березі. Вона навіть приладналася працювати біля моря, і часто можна було побачити, як дівчина сидить на брилі, підібгавши ноги, й ретельно шиє чи вишиває, раз по раз поглядаючи на обрій. По суботах вони разом з усіма ходили в місцевий шинок поспівати й потанцювати. А в неділю йшли до церкви, що, немов маяк, стояла на високій скелі, виблискуючи золотом бань.