Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)
- Автор: Видейко Михаил Юрьевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-8941-0
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)». Краткое содержание книги:
Видання доповнене багатим ілюстративним матеріалом, розраховане на широке коло читачів.
Уже в ІІ ст. до н. е. регіон Нижнього Дніпра знову заселяється — тут нараховується не менше 15 пізньоскіфських городищ і кілька некрополів. Проте їх дослідники не схильні констатувати їх генетичну спорідненість із попередніми скіфськими пам’ятками. Вони в своїй матеріальній культурі демонструють доволі строкату культурну атрибуцію, де присутні і західні гето-дакійські, і північні зарубинецькі, і сарматські, і лісостепові скіфоїдні риси, що загалом можна схарактеризувати початком доволі потужного впливу культур європейського Латену.
Найбільш наповненою подіями із усіх цих залишків осередків скіфського світу є історія Кримської Скіфії. Власне, скіфи в Криму почали з’являтися від самого початку освоєння ними Причорноморських степів — з VII ст. до н. е. І саме в Криму поблизу с. Філатовка було розкопано підкурганне скіфське поховання із одним із перших античних імпортів — іонійською чорнофігурною ойнохоєю VII ст. до н. е.
До IV ст. до н. е. скіфи освоїли весь степовий Крим, практично ставши першими його повноцінними господарями. В освоєнні околиць кримського степу — кордонів Херсонеської хори на заході, Кримських передгір’їв на півдні і хори Боспорського царства і Феодосії на сході скіфські племена взяли також безпосередню участь.
Найбільше скупчення скіфських курганних могильників простежується в Північно-Західному Криму. Якщо в VI–V ст. до н. е. це окремі впускні поховання або кургани, то в IV ст. до н. е. це курганні гряди вздовж торгових шляхів від Перекопа до античних полісів Північно-Західної Таврики і могильники безпосередньо прив’язані до грецьких міст Керкінітіди, Калос-Лімена і інших менших поселень на узбережжі. Характер зв’язків скіфів із греками в Криму яскраво простежується за еволюцією скіфських кам’яних стел на курганах — одного із основних атрибутів скіфського поховання, який підтверджує належність похованого представника скіфської еліти саме цій землі, де здійснене поховання. Якщо в часи скіфської класики стели було представлено типовими скіфськими «бабами», в IV–ІІІ ст. до н. е. в змішаних курганно-ґрунтових некрополях поблизу грецьких міст з’являються так звані стели елліністичного типу, стилістика яких відповідає більше античній статуї, ніж скіфській «бабі».
Водночас у другій чверті — середині IV ст. до н. е. до кордонів хори Херсонеса підтягуються і таври. Кизил-кобинські поселення із передгір’їв і річкових долин просуваються до кордону хори на Гераклейському півострові, виникають на берегах оз. Донузлав, кизил-кобинська кераміка присутня в житловій забудові Керікінітіди, Калос-Лімена, Маслін, Панського. При цьому, некрополі таврів не міняють свого розташування в верхів’ях гірських річок. У IV ст. до н. е. могильники кам’яних скринь продовжують функціонувати, і лише наприкінці століття почали демонструючи ознаки занепаду родів. Припинення функціонування таврських могильників відбулося в ІІІ ст. до н. е.
Кизил-кобинська кераміка, крім античних міст і поселень, в VІ–IV ст. до н. е. також з’явилась в скіфських підкурганних похованнях Степового Криму, що свідчить про активні міжетнічні контакти таврів і скіфів. Про це, власне, згадує і Геродот, описуючи похід Дарія на скіфів: «Скіфи порадилися між собою і вирішили, що вони самі не спроможні помірятися силами і прогнати Дарія і послали вісників до сусідніх народів. І царі цих народів уже збиралися і радилися між собою, розуміючи, що проти них виступило велике військо. Це були царі таврів і агатірсів, і неврів, і андрофагів, і меланхленів, і гелонів, і будинів, і савроматів» (Переклад з грецької О. І. Білецького) [Herod., IV, 102].
У Центральних Передгір’ях Криму вже у IV ст. до н. е. виникає кілька нових поселень, які дослідники інтерпретували як тавро-скіфські за наявністю так званої скіфської кераміки. Проте останні дослідження посудного набору таврів IV ст. до н. е. показали, що там продовжують розвиватися форми попередніх періодів, а єдиними новими є кілька типів столового посуду гето-дакійського походження. Форми ж, властиві пам’яткам Нижнього Подніпров’я, в Криму з’являються не раніше другої чверті ІІІ ст. до н. е.
Східний Крим, де політику і етнічну ситуацію визначало Боспорське царство, завжди мав низку відмінностей від Західного. Геродот поміщав схід Криму до володінь царських скіфів: «За Герром (Нижнє Подніпров’я. — Е. К.) простягається країна, що називається царською, і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші і найчисельніші, і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Таврики (Гірський і Передгірний Крим. — Е. К.), а на схід — до рову, що, як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Маетідському озері, що називається Кремни» [Herod., IV, 20].