Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії

Не бороню тобі, кралі такій, чинити перелюб,    Тільки б не знати мені — з ким ти, і як, і коли!.. Бо чи до цноти тебе я присилую оком суворим?    Хай уже буде, як є, — скромну хоча б удавай! Блудить не та із блудниць, що перечить: «Я не блудниця!»    Блудом хвалитись — оце, справді вже, стид і ганьба! Що то за безум: дневі — нічні таємниці звіряти    Й голосно всюди — про те, що відбувалось тихцем? Навіть повія і та, з будь-ким прилягати готова, [10]   Щоб не ввійшов хто бува, двері на засув бере. Ти ж наче дбаєш про те, щоб місто плескало про тебе, —    Славі недобрій сама ласу поживу даєш. Май хоча трохи ума, хоч наслідуй сором’язливих, —    Може, і я попри все в чесність повірю твою. Що вже ти чиниш, чини, та бодай заперечуй ті вчинки    І хоч про око людське бесіду скромну заводь. Є, зрозуміло, місце таке, де править розпуста, —    Там вже догоджуй собі, сором за двері жени! Вийти пора — за поріг не винось розпусти своєї, — [20]   Що на постелі було — знати постелі самій! А на постелі вже ви — то й туніки зняти не сором,    Ані — стегно при стегні — біля коханця лягти. Там хай між губки рожеві твої язиком він проникне,    Там хай на безліч ладів вас утішає любов. Хай не вмовкають зітхання-слова, жагóти пожива,    Хай від солодких забав ложе під вами тремтить. А одягаючись — цноту вдягни до найближчої втіхи.    Що непристойне було — скромністю те приховай. Дуриш — дури вже й мене, щоб не знав я хиби своєї: [30]   Хай легковірність хоча б дурневі втіху дає! Що ж тоді ти при мені ті записки шлеш і приймаєш?    Що таке з ложем твоїм? Догори дном тут усе! А твоя зачіска? Так і за ніч не скуйовдиш волосся…    Що то на шиї твоїй — зуба шаленого знак? Так уже блудом своїм ти хизуєшся переді мною?    Вводиш в неславу себе — то хоч мене пожалій! Тьмариться розум мені, коли зізнаєшся у блуді,    Потом холодним мене, чую, проймає всього. То я люблю, а то знов — ненависть чую до тебе, [40]   Смерті я зичу тоді, смерті, але — для нас двох. А попри те не збираюсь тебе на гарячім ловити —    Ба, ще й дарунком назву вміло прихований блуд. Та коли навіть зловлю на гарячім тебе мимоволі    Й сором на власні свої вічі побачу-таки, — Що очевидним було, — очевидне сам заперечу:    Скориться зір мій твоїм, солодкомовна, словам! Та чи то важко здолати того, хто сам піддається?    Тільки скажи, не забудь: «Я — без вини», — от і все. Тих пару слів достатньо тобі, щоб виграти справу: [50]   Як не закон, то суддя, вір, оправдає тебе.