Сливове дерево

Крістін уявила Ісаакову родину з жовтими зірками на пальтах у такій самій черзі на іншому кінці містечка. Вона ще раз оглянула людей попереду. Зі спини всі мали однаковий вигляд.

— Не знала, що Кляйни та Лібермани — євреї,— сказала вона.

— Для них уже надто пізно, — відповіла фрау Ундер, хитаючи головою.

— Пізно для чого?

— Пізно виїхати з країни. Коли-небудь Гітлер накаже позбутися всіх євреїв — і наступного ж дня їх не стане.

Крістін пригадала, про що писала Ісаакова тітка з Польщі, серце знову звело тяжким болем. Після зірок будуть гетто. Чи Гітлер те саме планує зробити з німецькими євреями? Їм уже заборонено мати справу з арійськими банкірами, крамарями, м'ясниками, лікарями, чоботарями та перукарями. Нацисти навіть заборонили їм користуватися ножицями, гребінцями та заколками для волосся. І харчові норми в євреїв менші. Водночас, їм не можна припасати їжу. Гітлер поступово ускладнював їм виживання і тепер узагалі збирався заборонити жити!

Першою її думкою було кинути своє місце в черзі й побігти на той бік містечка подивитися, чи Ісаакова родина ще там, чи, може, геру Бауерману вдалося вмовити дружину виїхати за кордон. Та Крістін не зробила цього, бо спочатку мусила принести додому хліба. Весь минулий тиждень пекарня не працювала, і зараз не можна втрачати можливість. Але, все одно, вона почувалася боягузкою, бо після того випадку з есесівцями в кав'ярні навіть не думала про те, щоб піти до Ісаакового помешкання. Бауермани вже, мабуть, виїхали, вмовляла вона себе. Після всього, що сталося, мати Ісаака, напевно, досить налякана, щоб погодитись. Після таких думок серцевий біль трохи відпускав, але якась холодна порожнеча заливала всі нутрощі.