Сливове дерево

Вони сиділи довкруж столу та їли те, що нинішньої зими стало звичною стравою, — розбавлене водою козяче молоко, варену картоплю та суп із ріпи. Важко було в це повірити, та всі вони тепер шкодували за тими щасливими днями, коли мамця залишала на сходах до підвалу цілий глек коров'ячого молока, щоб за три доби воно перекисло на сметану. Потім ставили глек посеред столу й ложками набирали з нього густу смакоту. Та сметана із дрібочкою солі була найкращою приправою до вареної картоплі. Хлопці тоді невдоволено бурчали, та зараз, коли вже більше року навіть не бачили коров'ячого молока, вони були б щасливі з'їсти бодай ложечку тієї сметани.

— Чому тато написав: «Хайль Гітлер»? — запитала Марія.

— Він мусив, — відповів дідусь, — солдатські листи читає цензура.

— Коли він повернеться? — зарюмсав Карл.

— Як тільки зможе, — відповіла йому мама.

— Ма, хтось поцупив нашого півня, — змінила тему Крістін. — Ще вчора він був, а сьогодні — нема.

Мамця поклала листа назад до конверта, а потім — до кишені свого фартуха. Губи її стислись у нитку.

— Що ж, значить весною в нас не буде ні курчат, ні яєць, ні курятини.

Із настанням весни мати щодня перевіряла поштову скриньку, чекаючи на листа від батька. Потім перейшла на щотридні, а згодом і взагалі попросила Крістін це робити, бо важко переживала розчарування.

Йдучи з картками до крамниці, Крістін щоразу вибирала новий маршрут, удивляючись у сусідські подвір'я та курятники в сподіванні знайти зниклого півня. Їй було важко повірити в те, що хтось міг його вкрасти, та під час війни, схоже, старі правила більше не діють.

Наприкінці травня більшість полів довкруж містечка залишились незораними й незасадженими, бо майже всі чоловіки пішли на фронт, а ті, що залишилися, були надто старими для оранки. Декілька господинь намагалися хоч якось тримати свої ферми на плаву, маючи тільки по одній залишеній солдатами кобилі, польському військовополоненому чи табірній робітниці. То були, здебільшого, чотирнадцяти- чи п'ятнадцятирічні дівчата з робітничого табору поблизу Зульцбаха.