Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
За кіоском з терезами він продемонстрував мені, хоч я його про це і не просив, як дорослі у нього відсмоктують. Пополю пощастило, в нього вже був сік, а в мене ще ні. Якось за вечір він заробив п'ятнадцять франків.
Аби вшитися, я брехав, казав, що йду за картоплею-фрі. Моя мати добре знала Пополя, не терпіла його навіть здалеку й забороняла до нього ходити. Все ж таки ми разом тікали й гуляли аж до Ґонесс. Я ним просто захоплювався… Коли він чогось лякався, в нього починався нервовий тик, він нараз засмоктував язика, а на обличчі в нього з'являлася потворна гримаса. Врешті я почав його імітувати.
Ґалантерейниця Пополя, коли той ішов торгувати, давала йому кумедну куртку, як у мавпи у цирку, цілком всіяну ґудзиками: великими, маленькими, середніми, спереду й ззаду, ціла колекція зразків — перламутрових, залізних, кістяних…
Пристрастю Пополя був абсент[13], ґалантерейниця наливала йому щораз, коли той повертався, вдало розпродавши товар. Від випитого він ставав зухвалішим. Він курив солдатський тютюн, ми самі робили самокрутки з газетного паперу… Він не гидував у когось відсмоктати, був справжнісінькою свинею. Про кожного чоловіка, який нам траплявся на вулиці, ми сперечалися, якого в нього розміру. У такому кварталі моя мати ні на мить не могла полишити наш крам. А я дедалі більше відбивався від рук. А потім трапилося ось що.
Я гадав, що Пополь надійний, чесний, вірний. Я помилявся щодо нього. Він повівся як підар. Треба називати речі своїми іменами. Він увесь час торочив мені про аркебуз. Я не зовсім уявляв собі, що він має на увазі. Одного разу він приніс оту свою штуку. Це була довга ґумка, натягнута особливим чином, щось на кшталт рогатки з подвійним гачком, пристрій для полювання на птахів. Він сказав мені: «Потренуємось! А потім розіб'ємо вітрину!.. Є одна підходяща на проспекті… А потім пальнемо в поліціянта!..» Супер! Класна ідея! Проходимо попри школу. Він каже: «Почнімо тут!.. Школярі якраз виходять, легше буде вшитися». І передає мені цю штуку… Я заряджаю її здоровецькою каменюкою. Натягую ґумку, тримаючись за її кінець… І кажу Пополю: «Дивись угору!» І клак! Тарарах!.. З усього маху в дзиґар!.. Все у друзки… а я стою, як дурень, і не можу отямитися від гармидеру, який сам і влаштував… Від циферблата — одні скалки. Збігаються перехожі… Мене хапають на місці злочину, як пацюка… Мене тягнуть, копають по дорозі. Я кричу: «Пополь!..» А той пропав! Уже й слід за ним захолов!.. Волочать мене до матері. Влаштовують їй скандал. Вона мусить за все заплатити, а то я опинюсь у буцегарні. Вона називає своє прізвище, дає адресу… Даремно я намагаюся пояснити: «Пополь!..» На мене сиплеться стільки ляпасів, що аж темніє в очах…
Удома все лише набирає обертів… Справжнісінький ураган… Батько волоче мене по підлозі, копає ногами, б’є, топчеться по мені, зриває штани. А потім кричить, що я його вбиваю!.. Що мені місце в Рокетт[14]! Давно вже пора!.. Мати благає, хапає його, голосить, що «у в'язниці вони стають ще жорстокішими». Я такий поганий, що гіршого годі уявити… Я на волосину від ешафоту. Ось де я опинився!.. Незлим, тихим словом згадали і Пополя, і вулицю, і прогулянки… Я вже й не намагався виправдовуватись…
Шаленство тривало цілий тиждень. Батько так лютував, його обличчя так буряковіло… здавалося, що його ось-ось може шляк трафити. Дядько Едуар спеціально прибув з Роменвіля, аби побачити все на власні очі. Дядько Артур не мав достатнього впливу через брак серйозности. А Родольф був далеко, десь у провінції з цирком «Капітоль».
Сусіди, родичі та всі у Пасажі вважали, що мені й моєму батькові слід було дати проносного, то пішло б на користь нам обом. Розмірковуючи над причинами моєї зіпсутости, вони вирішили, що це, безперечно, через глисти… Мені дали ліки… Я бачив, як лайно пожовтіло, а потім стало каштанового кольору. Проте я відчув певне заспокоєння. Реакція мого батька була іншою, він не менше трьох тижнів німував. Лише раз по раз зиркав на мене… довго… уважно… Я був його мукою, його хрестом. Ми й далі приймали проносне, кожен своє. Він — воду Жано, я — касторку, вона — ревінь. Після того вирішили більше ніколи не торгувати на базарах, оскільки вулиця для мене — це погибель. Так мої кримінальні схильності змушують багато від чого відмовлятися.
13
Абсент — спиртний напій міцністю 40–70 %, виготовлений з екстракту гіркого полину (Artemisia absinthium).
14
Ла Рокетт — паризька в'язниця, що була розташована в XI адміністративному окрузі. Діяла з 1830 до 1977 років. Зараз на місті в'язниці розташований сквер Ла Рокетт.