Смерть у кредит
- Автор: Селин Луи Фердинанд
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-58-1
- Переводчик: Роман Осадчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Смерть у кредит». Краткое содержание книги:
Селіна часто називають «революціонером у літературі», оскільки він чи не вперше почав застосовувати прийом майже буквальної імітації розмовного стилю у літературі, через що в його текстах можна часто зустріти вульгаризми та «низьку лексику», які дивним чином поєднуються з високим стилем майже поетичної оповіді. Вся творчість Селіна пронизана рефлексіями на бурхливі і заплутані, жорстокі й величні події XX сторіччя, серед яких він намагається віднайти місце для власне людини, і такий пошук найчастіше закінчується тим, що критики назвали «літературою бунту проти суспільства».
І ось похорон… Дядько Едуар один узяв на себе весь клопіт… Владнав усі формальності… Його також обпікав біль… Та він не подавав виду… Не любив виставлятися… Він прийшов за нами в Пасаж перед тим, коли мали виносити тіло…
Усі… сусіди… цікаві… заходили, щоб сказати: «Тримайтеся!» Ми зупинились на вулиці Додвіль, щоб купити квітів… Узяли найкращі… Тільки троянди… То були її улюблені квіти…
Ми не могли звикнути до того, що її немає… Навіть мого батька це приголомшило… Тепер він мав лише мене, щоб улаштовувати сцени… Та незважаючи на процес одужання, я почувався ще таким слабим, що зі мною не варто було заводитись. Я виглядав настільки знеможеним, що він боявся спричинити мою агонію…
Я пересідав зі стільця на стілець… За два місяці я схуд на шість фунтів. Через хворобу я провадив вегетативний спосіб життя. Я вибльовував увесь риб'ячий жир…
Моя мати переймалася лише своїм горем… Крамниця безповоротно занепадала… Не продавалися вже й дрібнички, навіть за копійчані ціни… Треба було відшкодовувати величезні збитки, завдані Виставкою… Та покупці були непохитними… На ремонт здавали дуже мало… Торгувалися за кожен франк…
Мати годинами сиділа незворушно, підібгавши під себе хвору ногу, як причмелена… А коли вставала, то вешталася домом, як примара… Тоді батько кидався бігти по сходах у протилежному напрямку… Від її постійного шкандибання, здавалося, в нього дашок зсунеться…
Я вдавав, що мені треба відлити. Йшов у туалет, аби там розважитися. Смикав злегка за крайню плоть, але стояка більше не було…
Окрім двох будинків, що дісталися дядькові Едуару, Бабуся залишила в спадок ще три тисячі франків… Але то були святі гроші… Мати так і сказала… Їх не можна було чіпати… Довелося за безцінь віддати сережки, які зникли в ломбардах, одна в Кліші, інша в Аньєрі…
Тим часом наш крам у магазині дедалі більше втрачав товарний вигляд, псувався, розтягувався, ламався… Його вже не можна було виставляти…
От Бабуся, та знала, як викрутитись, знаходила товар, за який можна було одержати комісійні… Те, що залежувалося в інших крамарів і що ті погоджувалися передати нам… Та ми — то вже інша справа… Нам вони не довіряли… Вважали нас не дуже спритними… З кожним днем ми опускалися дедалі нижче…
Батько, повертаючись з контори, ділився з нами своїми прогнозами… Аж надто похмурими… Він сам готував хлібний суп… Мати вже не могла… Сам чистив квасолю… Казав, що коли відкрити навстіж дверцята плити, можна швидко потрапити на той світ… Мати навіть не реагувала… Він переводив стрілки на масонів… І на Дрейфуса!.. Та на інших зловмисників, які заважають нам жити!
Мати геть втратила орієнтацію… Навіть її рухи стали якимись дивними… Вона й раніше була незграбною, але тепер у неї буквально все падало з рук. За день розбивала по три тарілки… Ніби її хто лантухом прибив… Блукала, як сновида… У крамниці їй нараз ставало страшно… Вона не хотіла ні до чого братися, увесь час сиділа на третьому поверсі…
Якось увечері, коли мати вже збиралася йти спати і ми нікого не чекали… прийшла пані Еронд. Почала стукати в двері крамниці, гукнула нас… Про неї вже всі забули. Я відчинив двері. Мати нічого не хотіла слухати, відмовлялася навіть з нею говорити… Кульгала колами по кухні. Нарешті батько промовив:
— Ну, Клеманс, що ти вирішила?.. А то я випроводжу її звідсіля!
Ще якусь мить вона роздумувала, а потім таки спустилася. Спробувала перелічити мережива, які та принесла… У неї не виходило… Від горя все переплуталося в голові… Думки, цифри… Ми з батьком допомогли їй…
Потім вона знову пішла нагору й лягла спати… Та нараз підвелася і знову спустилася… Цілісіньку ніч вона запекло й уперто впорядковувала товар у крамниці.
На ранок усе було в бездоганному порядку… Її наче підмінили… Годі було впізнати… Раптом їй стало соромно…
Постати перед пані Еронд у такому жалюгідному вигляді, коли та раніше бачила її такою благоудатною, було страшенно соромно!
— Як подумаю про мою бідолашну Кароліну!.. Про завзяття, яке не полишало її до останньої хвилини! Ох, якби вона мене побачила такою!..
Раптом вона опанувала себе. За одну ніч у неї навіть народилося тисяча прожектів… Якщо покупці не прийдуть, то ми, мій маленький Фердінане, самі до них підемо!.. Прямо до них додому! Як тільки розпогодиться, ми зачинимо крамницю… Поїдемо на заміські базари… Шату!.. Везіне!.. Бужіваль!.. там набудували чудових вілл… самі лише заможні люди… Все-таки це веселіше, ніж скніти, сидячи тут!.. Чекати не знати чого!.. До того ж ти будеш на свіжому повітрі.