Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
Початок XVIII століття був періодом бурхливих політичних подій в Європі. Тоді на міжнародній арені з'явився велетень, якого доводилося шанувати або принаймні рахуватися з ним, — висхідна Росія. У 1709 році Петро І під Полтавою розгромив «непереможну» шведську армію. Це не тільки принесло славу Росії, але й докорінно змінило розстановку сил в Європі.
В очах багатьох політичних діячів того часу Петро став героєм. Бранденбурзько-Прусське королівство, що його Маркс характеризує як «суміш деспотизму, бюрократії і феодалізму», шукало з ним спілки.
Велике посольство Петра, що прибуло у 1716 році в Берлін, було зустрінуте з пошаною. Фрідріх-Вільгельм, скупа, ощадлива людина, не знав, як дякувати російському імператорові за перемогу над Швецією, перемогу, що врятувала Пруссію від загибелі.
Під час огляду резиденції короля Пруссії у Потсдамі Петро звернув увагу на янтарну кімнату, яка незадовго перед цим була відновлена німецькими янтарних справ майстрами.
На знак поваги і вдячності Фрідріх-Вільгельм подарував Петру чудовий твір мистецтва. Це був політичний дипломатичний дарунок — платня за безпеку східних кордонів королівства, данина поваги подвигам російських солдатів, полководницькому генію Петра і російських генералів. Прусський уряд здобував в особі Росії могутнього союзника.
Петро високо оцінив подарунок. «Получив преизрядный презент…» — писав він дружині.
Так янтарний кабінет став надбанням російської держави.
Існує легенда про те, що нібито Петро купив у Фрідріха-Вільгельма янтарний кабінет, віддавши за нього п'ятдесят п'ять високих на зріст рекрутів.
Однак це припущення не підтверджується ніякими документами. Правда, відомо, що у 1718 році — через два роки після одержання кабінету! — Петро відправив Фрідріху-Вільгельму з камер-юнкером Толстим п'ятдесят п'ять солдатів, токарний верстат і бокал власної роботи. Але це слід розглядати тільки як подарунок у відповідь, а не як платню за янтарний скарб.
Наприкінці XIX століття російський архіваріус К. Щученко знайшов у архіві «Дело о присылке от Прусского короля в дар Государю Петру І Янтарного кабинета 1717 года января 13 дня». У справі є кілька цікавих документів.
Так, тут зберігається «Роспись янтарной каморы, которую Его Королевское Величество Прусское Его Царскому Величеству презентовать изволил».
Крім того, у справі є інструкція про те, як треба розпаковувати оздоблення. Цей документ називається:
«Не в пример данное обучение, каким образом потребно Янтарный кабинет вынимать и что при этом следует смотреть».
У ньому докладно описано, як треба розпаковувати кожну «штуку». Наприклад: «Все тюки подписанных «обен» или «вверху», когда все ящики из соломы или укладки вынутся, то надлежит смотреть, чтобы верхнюю сторону всегда поднимать». Або: «Все ящики крепкими трубами назади укрепить крепко, оные наперед раструбовать, и ящик положить на сторону, где были трубы, ибо сие есть нужнее дня».
Цю інструкцію підписали якісь І. Меєрман та І. Шванн. Внизу дописано: «Мастер, который сей Янтарный кабинет изготовил, называется Гофрин Туссо, а живет в Гданске».
Янтарний кабінет за життя Петра залишався складеним у ящики. Імператор дуже пишався ним і мріяв побачити янтарні прикраси на стінах свого палацу. Але цареві не судилося дочекатися цього дня. У 1725 році Петро І помер.
За часів імператриці Катерини І янтарні панно нарешті вийняли з ящиків. Знаменитими прикрасами одягли стіни однієї з кімнат Зимового палацу. Вона стала місцем, де приймали послів, де відбувалися царські аудієнції і найрізноманітніші свята. Довелося додатково закупати янтар — кімната виявилася значно більшою, ніж та, для якої призначався твір Туссо і Шлютера.
У 1753 році янтарний кабінет з невідомої причини знову розібрали і запакували в ящики.
Його нове життя почалося тільки за імператриці Єлизавети Петрівни, яка вирішила перебудувати літню резиденцію царів — Катерининський палац.
Понад два століття Царське. Село було улюбленим місцем літнього відпочинку російських царів. Найталановитіші архітектори і живописці, скульптори і садівники створювали тут розкішні палаци і парки. У цій колосальній праці брали участь сотні геніальних російських майстрів, вихідців з народу. Саме їхніми руками створено в Царському Селі чудові архітектурні споруди, які принесли маленькому містечку під Петербургом світову славу.