![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
Шель оддав належне його вмінню володіти собою. Менке безперечно брав активну участь у подіях цього вечора — і в нападі, і в знищенні небезпечних документів, а тепер приймає його спокійно, мов ні про що не знає.
— Під час першого візиту я питав вас, чи Траубе згадував колись про папери.
— Я відповів тоді, що Траубе хворів на галюцинації.
— Пам’ятаю цю відповідь. Але папери — не витвір хворої фантазії.
— Ні? Яке мені діло до того?
— Завдяки випадку я сьогодні ввечері знайшов чемодан з документами. Джонсон був при цьому.
Менке примружив очі, заклав ногу на ногу і, не відводячи погляду од журналіста, сказав:
— Слухаю вас, мені цікаво.
— Ви психіатр?
— Доктор медицини, психіатрія до певної міри — моє захоплення.
— Знайдені папери повинні зацікавити вас. Це опис незвичайних експериментів.
— Ви хочете запропонувати мені купити цей… матеріал?
— Ви розраховуєте на це?
— Можливо. Щоправда, спершу треба побачити товар.
— Ви не питаєте про автора.
— А хіба це важливо?
— Для вас — надзвичайно!
Брови доктора полізли вгору.
— Для мене? Та говоріть же нарешті зрозуміло! — вигукнув Менке роздратовано.
— Будь ласка. Автором названого матеріалу є доктор Бруно Шурікке.
— Я десь чув це прізвище, — сказав Менке, подумавши.
— Концентраційний табір у Вольфсбруку, — допоміг йому Шель.
Доктор махнув рукою.
— Якщо я правильно зрозумів, ви шукаєте покупця на матеріали про психологічні експерименти, проведені якимсь доктором Шурікке. Але не збагну, чому ви приходите з цим до мене, і до того ж опівночі?
Шель нахилився вперед.
— У кімнаті покійного Траубе я знайшов два рецепти, написані вашою рукою…
— Боже мій! Чи ви не п’яні? Яке відношення до всього цього мають мої рецепти?
— Спокійно, докторе. Ми з Джонсоном довели, що почерк, яким написано помітки на паперах з концентраційного табору, і почерк на рецептах — один і той же. Ми дійшли висновку, що доктор Менке і військовий злочинець Шурікке — це одна й та ж особа.
Вони дивилися один на одного, як два фехтувальники перед змаганням. У кімнаті запала неприємна тиша. Нарешті Менке повільно пригладив сиву бороду і спокійно кинув:
— Ви верзете нісенітниці! — Потім підвищив голос: — Може, ви ще спробуєте довести, що я ношу штучні вуса, фальшивий ніс і парик?
— Це все, що ви можете сказати?
— О, ні. Я не знаю, власне, хто ви і чого сюди приїхали, але можу дати вам добру пораду: у нас, в Німеччині, кожна людина, як правило, займається власними справами і не соває свого носа, до чого їй нема ніякого діла.
— Чудова промова, докторе Менке. Чи мені називати вас Шурікке? Кат Шурікке? Різник Шурікке?
— Ви намагаєтесь вивести мене з рівноваги? — злісно засміявся Менке. — Можете не старатися. Чого ви взагалі до мене прийшли? Чому не звернулися в поліцію?
— Леон Траубе загинув при незрозумілих обставинах. Перед смертю він звернувся до мене по допомогу. Я приїхав надто пізно, щоб одвернути нещастя, але досить рано, щоб помститися за нього, тобто допомогти схопити його вбивцю. Я певен, що мій товариш не покінчив самогубством. Поліцію, звичайно, буде повідомлено.
— У вас нема ніяких доказів, щоб підтвердити свої вигадки.
— Вистачить, коли буде доведено, що Менке — це відомий «Людожер» з Вольфсбрука.
— Доведено? Чим? Як?
«Він знає, що папери згоріли», — подумав Шель.
— Справою займуться компетентні представники влади. Свідків, мабуть, не бракуватиме, — відказав журналіст ухильно.
— Зрештою, у вас є ці папери, правда? — глузував Менке. — Я можу глянути на них?
— Навіщо? Хіба ви не пам’ятаєте своїх канібальних дослідів? Експерименту «Солона вода», приміром? — Шель підвівся. — Досить гратися в піжмурки. Я відчуваю глибоке задоволення від думки, що зможу помститися за страждання нещасних. Звістка, що колишній кат Вольфсбрука на шибениці, дасть мені велике задоволення. За час од ухвали вироку і до його виконання ви матимете можливість вивчити всі симптоми страху на власній персоні. Ха-ха-ха! Автоексперимент божевільного доктора!
— Це ви збожеволіли, — просичав Менке, вп’явшись у журналіста безбарвними очима. — Так! Ви з’їхали з глузду! Звернулися до мене по допомогу… о дванадцятій годині ночі. Почали верзти казна-що, а потім перейшли до образ і рукоприкладства. Я змушений вас заспокоїти…
Шель одступив.
— Звичайно, — вів далі Менке. — Ви багато вистраждали під комуністичним режимом… У Німеччині почуття свободи так вас приголомшило, що багаторічна депресія і гнітючий страх внаслідок надто різкої зміни привели до душевної хвороби. Ми повинні вас вилікувати…