![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
Шель помітив, що Кароліна помалу обертається. Відчув зневагу до інспектора.
Джонсон якусь мить роздумував.
— Грубер, що ви знаєте про Леона Траубе? — спитав він.
Той потер підбите око.
— П’ять днів тому прив’язав до віконної рами мотузку, всунув голову в петлю і стрибнув униз.
— Це й ми знаємо. А от мій приятель твердить, що Траубе наклав на себе руки за дуже підозрілих обставин.
— Але ж факти… факти очевидні! — здивування Грубера видавалося щирим. — Земмінгер допитував хазяйку, фрау Гекль, я читав рапорти. Самогубець був невиліковно хворий. Не бачу…
— Гаразд, облишмо Траубе. Що сталося з Лютце?
— Попав під машину і лежить у лікарні. Земмінгер розмовляв з ним перед обідом. Немає сумніву, що йдеться про звичайнісінький нещасливий випадок.
— Попав? — запитав Шель скептично.
— Це все, що я знаю.
— Бачиш, Джоне? — сказав американець. І порадив: — Пропоную відкласти розмову до завтра. Так ми нічого від нього не дізнаємося. Мій шеф, прокурор, має більші здібності в цьому. А втім, — кивнув головою на інспектора, — може, він і правду каже.
— Звідки у вас чемодан? — спитав Шель, не звертаючи уваги на слова приятеля.
Грубер обурився.
— З якої рації цей полячок допитує мене? — крикнув гнівно.
Джонсон став перед ним і стиснув кулаки.
— Говори!
Презирлива гримаса викривила рот Грубера.
— Я наказав одержати його на вокзалі.
— Кому? — наполягав Шель.
— Одному з моїх людей.
— Звідки він знав, що в чемодані?
— Я сказав.
— А ви звідки знали? — Шель також підвівся і схилився над Грубером.
— Мені сказав…
— Хто? Хто, псякрев?
— Не знаю. — Грубер безпорадно знизав плечима. Побачивши недовірливі й грізні обличчя, він квапливо додав: — Справді не знаю. Сьогодні вранці у мене відбулася дивна телефонна розмова. Хтось запитав, чи не хочу я заробити тисячу марок. Спочатку я думав, що з мене глузують, і хотів покласти трубку, але незнайомець мовив: «Покличте чергового і спитайте, чи не передали йому листа на ваше ім’я. Якщо лист уже є, візьміть його — в конверті 250 марок». Справді все так і було. Я взяв трубку і повідомив, що гроші є. Тоді незнайомий сказав: «Мене цікавить одна річ, дуже важлива особисто для мене. Ви згодні допомогти?» Я відказав, що це залежить од суті пропозиції. «Добре, — згодився той. — У Лютце в чемодан із старими науковими документами. Ці речі не його, Лютце здобув їх хитрістю, я хотів би, щоб ви якось забрали цей чемодан і сховали, доки я не надішлю когось по нього». Подумавши трохи, я згодився, і невідомий описав мені чемодан, розказав, що там є. «У двадцяти чотирьох сірих папках зберігаються папери — наукові дослідження в галузі психофізіології. Коли все буде зроблено, ви негайно одержите ще 750 марок». — Інспектор витер губи рукою.
— Що далі? — спитав Шель.
— За кілька хвилин після цієї розмови один з моїх підлеглих повідомив, що описаний чемодан справді лежить у камері схову на вокзалі. Я наказав забрати його звідти. Саме тоді подзвонили з прокуратури. Я знав, що мушу вдатися до якихось хитрощів, щоб не віддати чемодан і одержати обіцяні гроші. Розіграв невеличку комедію… От і все.
Шель мовчки дивився на інспектора. Чи можна йому вірити? Несподівана красномовність насторожила журналіста. Спершу треба було силою витягати кожне слово, тепер він, не задумуючись, виклав усю історію. Те, що німець сказав, видавалося б логічним, коли б не деякі неточності. Проте важко знайти зачіпку і довести суперечливість у його словах, коли знаєш дуже мало фактів. Зате підтвердилось інше: є людина, зацікавлена у цих паперах. А це надзвичайно важливо.
Шель глянув на Грубера. Чому він не оддав документів? Чому хотів виїхати з Гроссвізена? Журналіст відновив у пам’яті розмову, підслухану в «Червоній шапочці».
— Що ти думаєш про все це, Пауль?
— Ви відкривали чемодан? — спитав Грубера американець.
— Я перевірив тільки, чи є папки. Але не заглядав до них. Зрештою, я й не розуміюся на цих справах…
— Спитай, Пауль, чому він хотів виїхати з Гроссвізена, — втрутився Шель.
Грубер сів.
— Що за вигадка? — обурився інспектор.
— Кароліна могла б підтвердити мої слова…
Джонсон обернувся до дружини. Та глянула на Шеля.
— Я не знаю, що ви маєте на увазі і хто вам про це сказав, — озвалася вона тихенько.
— Ясна річ, — пробубонів Шель. Він розумів, що Кароліна старається уникнути неприємностей. Відчуваючи на собі запитливий погляд Джонсона, журналіст зауважив: — Не варто над цим сушити голову, у нас є важливіші справи. Як і коли невідомий мав намір зв’язатися з вами?