![95-16 [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/8/95-16-uk-download.jpg)
95-16 [uk]
- Автор: Рудский Ян
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Б. Дащенко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «95-16 [uk]». Краткое содержание книги:
По-різному склалося життя трьох колишніх в’язнів. Траубе і Джонсон лишаються в Західній Німеччині, Шель повертається на батьківщину і стає кореспондентом однієї з польських газет. Але всіх їх так чи інакше зв’язує минуле.
Одержавши від Траубе листа з проханням про допомогу. Шель їде в ФРН, але друга вже не застає: Леон Траубе гине. Обставини його смерті викликають у Шеля сумнів. Крок за кроком журналіст розплутує нитку і робить несподіване відкриття…
Не знав, скільки тривало запаморочення. Коли його посадили і влили у рот якийсь гострий напій, туман, що застилав розум, трохи розвіявся. Шель розплющив очі. Джонсон підтримував його збоку, а навпроти навколішки стояла Кароліна з пляшкою в одній руці і чаркою в другій.
— Ще одну! — сказала вона.
Міцний напій підбадьорив. Шель з допомогою Джонсона підвівся.
— Пауль, дай сигарету, — прошепотів Шель і, зручно вмостившись у кріслі, затягнувся димом. Намагався зібрати докупи розпорошені думки. Вплив наркотика помалу минав. — Ху, це було не дуже приємно.
— Як ти почуваєш себе, Джоне?
— Не знаю, чи в мене голова на плечах, чи молотарка. Що трапилось?
— Уже все гаразд.
— Менке?
Джонсон скривився.
— Не варто про нього.
— Звичайно, не варто про нього. Як самопочуття? — спитала Кароліна, сідаючи навпроти Шеля.
— Таке враження, ніби по мені походив рубель. Але найгірше позаду, ви прибули вчасно.
— Коли я опритомнів і Кароліна переказала твої слова, я був певен, що ти підеш до Менке. Кароліна наполягала, щоб я взяв її з собою. Вона любить сенсації. Все інше ти чув.
— Небагато. Я перебував у стані майже повного заціпеніння. Здається, ніби хтось стріляв, чи, може, це була галюцинація?
— Ні, тобі не ввижалося…
Надворі загуркотів мотор. Кароліна підвелась і відійшла вбік.
— Скажи, нарешті, що сталося? Де Менке? Втік?
— Мертвий.
— Що?!
— Ми вийшли в сад. Гюнтер кинувся зненацька на мене; я стріляв, захищаючись…
У цю мить пролунав дзвінок.
— Поліція. Я повідомив, — сказав Джонсон, прямуючи до дверей.
— Що ви думаєте про все це? — спитала Кароліна, коли вони лишилися вдвох.
Здивований запитанням, Шель підвів голову:
— Про що саме?
— Ви вважаєте справу закінченою?
— Не знаю. Мені важко зосередитись. Останні години були наповнені важливими подіями. Все так заплутано…
— Доктор Менке — це і є горезвісний Шурікке?
— Безсумнівно.
— Що ви думаєте робити далі? Все закінчено чи ні?
— Не певен.
Кароліна глянула якось дивно, але не сказала більше нічого.
У кімнату ввійшов Джонсон з високим чоловіком у сірому костюмі. У незнайомця було сиве волосся, широкий рухливий рот, іронічний погляд; голова на могутніх плечах видавалася зовсім маленькою.
— Комісар поліції Візнер, — представив незнайомого Джонсон. — А це мій приятель Шель.
Вони привітались.
— Я чув про вас, — обізвався Візнер. — Ви зробили неабияку сенсацію для нашого тихенького містечка, правда, Джонсон? Давненько не піднімали мене о цій порі з ліжка. О, прекрасна дама також тут? Ви цікавитесь криміналістикою?
— Ні. Я тут для того, щоб збільшити вашу аудиторію і захоплюватись, коли ви працюєте.
— Дякую! — Візнер обернувся до Шеля. — Розкажіть, будь ласка, про все, що сталося з вами після приїзду до Гроссвізена.
Переборюючи втому, Шель, нічого не приховуючи, оповів про події останніх днів. Комісар замислено дивився перед себе. Слухав уважно, не перебиваючи.
— Дещо мені й досі незрозуміло, — закінчив Шель.
— Наприклад?
— Наприклад, чого Менке знищив папери, а не забрав собі? Щоб спалити їх — потрібен час. Це риск, хтось міг побачити його.
— Правильно. Мабуть, він розгубився і хотів якнайшвидше позбутись обвинувачувального матеріалу. Іще щось?
— Важко пригадати в цю мить… Що ви зробите з інспектором Грубером?
— Одержавши рапорт Джонсона, я наказав арештувати інспектора. Двоє поліцейських поїхали до нього додому. Я ніколи не пророкував цій людині великого майбутнього, тому останній його «подвиг» мене зовсім не здивував. Натхненником цієї афери був, безперечно, Менке, він же Шурікке. Думаю, що Грубер переглянув папери і догадався, чого вони варті. Вирішив майнути з Гроссвізена і шантажувати заможного доктора. Зрештою, побачимо, що він скаже під час слідства. Справа ця неприємна, але чи… пощастить уникнути розголосу? — з останніми словами він звернувся до Шеля. Журналіст вдав, що не розуміє.
— Цікаво, звідки Грубер знав, що Менке — це Шурікке? — пробурмотів поляк. — Не забувайте, будь ласка, — додав голосно, — що власне проти нього немає ніяких речових доказів. Звинувачення базується тільки на наших словах.
— Це мені відомо. Але, по-перше, Грубер не знає, що папери знищено, по-друге, ми матимемо зізнання поліцейського Земмінгера, якого інспектор посилав на вокзал по чемодан. До речі, щодо Лютце. Ви твердите, що нещасний випадок підготовлено навмисне. Хто, на вашу думку, переїхав цю людину?