Затемнення

Бен відчинив мені, не встигла я постукати, так наче стояв просто за дверима.

— Привіт, Белло! — привітався він, здивований.

— Привіт, Бене. Е-е… Анжела вдома?

Я припустила, що Анжела, можливо, забула про наші плани, і скривилася на саму думку, що треба буде їхати додому так рано.

— Так, звісно, — сказав Бен, у той час як Анжела вигукнула: «Белло!» — показавшись вгорі на сходах.

Бен зиркнув позад мене, коли ми почули звук машини на дорозі; але той звук мене не злякав — двигун замовк під гучні постріли вихлопної труби. Нічого спільного з вуркотанням «вольво». Мабуть, це той, на кого чекав Бен.

— Остін приїхав, — сказав Бен, коли Анжела наблизилася до нього. На вулиці просигналила машина.

— Бувай, — попрощався Бен. — Уже сумую за тобою, — він закинув руку Анжелі за шию, нахилив її обличчя до висоти свого зросту і пристрасно поцілував. За деякий час Остін посигналив іще раз.

— Бувай, Анж! Я тебе кохаю! — вигукнув Бен, промайнувши повз мене.

Анжела зашарілася, але потім опанувала себе і постояла, зам’явшись, поки Бен з Остіном не зникли з поля зору. Потому вона обернулася до мене і сумно всміхнулася.

— Не знаю, Белло, як тобі дякувати за це, — сказала вона. — Справді. Ти не тільки врятувала мої руки, але й позбавила мене необхідності дві довгі години дивитися нудний, гидко дубльований фільм про бойові мистецтва, — вона зітхнула з полегшенням.

— Завжди рада допомогти.

Паніка потроху розсіювалася, і я вже могла зітхнути з невеликим полегшенням. Прості людські драми Анжели були на диво заспокійливими. Приємно знати, що десь життя протікає нормально. Анжела повела мене до себе в кімнату. Заходячи, вона повідкидала ногою іграшки, що валялися у дверях. У будинку було незвичайно тихо.

— А де твої всі?

— Батьки повезли близнюків на день народження в Порт-Анджелес. Не можу повірити, що ти зважилася мені допомогти з оцим. Бен вдає, що в нього тендоніт[10], — вона скривила гримасу.

— Та мені зовсім не важко, — сказала я, увійшовши слідом за Анжелою до кімнати, де на нас чекав цілісінький стос конвертів. — Ого! — вихопилося в мене. Анжела обернулася, щоб поглянути на мою реакцію, — її очі просили вибачення. Тепер я втямила, чому вона відкладала цю справу на безвік і чому Бен злиняв.

— Я гадала, що ти перебільшуєш, — сказала я.

— Якби ж то. Ти впевнена, що хочеш це робити?

— Давай ближче до справи. У мене сьогодні цілий день вільний.

Анжела розділила конверти навпіл і поклала записну книжку матері на стіл посередині між нами. Якийсь час ми зосереджено працювали, і було чути лише шарудіння ручок по паперу.

— А що Едвард робить сьогодні ввечері? — запитала вона за кілька хвилин.

Моя ручка так і встромилася в конверт, який я підписувала.

— Еммет на цих вихідних удома. Вочевидь, вони зараз у турпоході.

— Але ти не впевнена?