Затемнення

Я пробіглася пальцями по записці, відчуваючи вм’ятини там, де він так сильно натискав ручкою на папір, що той мало не прорвався. Я уявляла, як він писав це гнівне послання своїм кривим почерком, викреслюючи рядок по рядку, коли слова лягали не так, як йому хотілося, і, напевно, зламав ручку в своїй великій долоні — це пояснило б чорнильні ляпи на папері. Від напруження хмурилися його чорні брови і зморшки вкривали чоло. Якби я це побачила, то, либонь, не втрималася б від сміху. Розслабся, Джейкобе, а то заробиш собі крововилив у мозок, — сказала б я йому. — Ну ж бо, викладай усе на чистоту.

Але сміятися — то було останнє, чого мені хотілося, коли я вкотре перечитувала слова, які уже викарбувалися у мене в пам’яті. Його відповідь на мою благальну записку, яку Чарлі передав йому через Біллі — ніби у другому класі, як він влучно зауважив, — зовсім мене не здивувала. Навіть не розгортаючи, я вже знала її зміст.

Але я не очікувала, що кожен закреслений рядок ранить мене, наче лезо. А за кожним реченням ховалось цілісіньке море образи. Біль Джейкоба краяв мені серце сильніше, ніж власний.

Поки я так міркувала, з кухні долинув гострий запах смаленого. Вдома, крім мене, ніхто не куховарить, тому це дало мені привід для хвилювання.

Запхнувши зім’яту записку до задньої кишені, я миттю збігла вниз. Банка із соусом для спагеті, яку Чарлі розігрівав у мікрохвильовці, уже збиралася вибухнути, коли я ривком відчинила дверцята й дістала її звідти.

— Що я зробив не так? — невдоволено запитав Чарлі.

— Спочатку, тату, знімають кришку… Метал не можна класти в мікрохвильовку.

Я швидко відкрутила кришку і, наливши в тарілку трохи соусу, запхнула його в піч, а банку — назад у холодильник, виставила час і натиснула «Старт».

Набундючений Чарлі споглядав мої корективи.

— Я правильно варю макарони?

Я кинула погляд на каструлю, що стояла на вогні, — ось воно, джерело смороду, який мене насторожив.

— Не завадило б помішати, — делікатно зазначила я. Взявши ложку, я спробувала відшкребти коржеподібну макаронну масу, що прикипіла до дна каструлі.

Чарлі зітхнув.

— І що все це значить? — запитала я його. Склавши руки на грудях, він втупився у зливу, яка періщила за вікном.

— Не знаю, про що ти говориш, — пробурмотів він. Я розгубилася. Чарлі куховарить? І чому він такий похмурий?