Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Цікаво, що, роздобувши каперські патенти, флібустьєри тлумачили їх дуже широко, не звертали уваги на замирення в Європі або удавали, що про них не чули. Каперський патент, який потрапив до рук флібустьєрів, залишався у них назавжди, його не можна було відібрати, бо він надавав морському грабіжництву законного вигляду.
Між Францією та Іспанією постійно точилися приховані й відкриті чвари. Французькому урядові було особливо вигідно мати у віддаленій частині світу боєздатні загони, які до того ж нічого йому не коштували, а ще й давали прибутки. Пірати виділяли губернатору Тортуги десяту частину своєї здобичі. Щоб збільшити реальний обсяг цієї десятини і надати своєму покровительству вигляд законності, французькі чиновники виготовляли флібустьєрам португальські каперські патенти. Ця країна теж часто воювала з Іспанією.
Заохочувані надією на велику здобич, веселе життя і в той же час перебуваючи під негласним сприянням французького уряду, флібустьєрські загони перетворилися на подобу війська. Їхні грабіжницькі походи мали таку ж саму офіційну оцінку, як військові дії. Це надавало їх ремеслу своєрідного шарму, відносної популярності серед поселян. Багато плантаторів залишали свої землеробські заняття, купували невеличкі суденця й приєднувалися до флібустьєрів. Попит на кораблі дуже зріс, і якщо добути пристойне судно не вдавалося, використовувалися вутлі човни: новобранці рушали на них у море на власний ризик за примарою багатства.
Майже всі перші спроби були однакові: іспанців підстерігали біля мису Альварес, куди вони привозили товар на невеликих кораблях для торгівлі з Гаваною. Напади здебільшого були вдалі. Добре, коли вдавалося захопити якесь судно і з переможним галасом відвести на Тортугу, спродатися європейським купцям, підрихтували свою флотилію. Але часто шукачі щастя поверталися злі й знервовані, з порожніми руками. Та все ж знову вперто виходили в море. І чогось таки домагалися на загальному тлі повального грабіжництва.
Зрозуміло, пірати для проформи визнавали владу королів і губернаторів, які ставилися до них терпляче, задовольняючись десятою частиною здобичі і фантастично наживаючись на торгівлі награбованим добром. Лихварство, контрабанда, продаж алкоголю годували більшість постійних мешканців Порт-Рояла і Тортуги. У Порт-Роялі третина будинків перетворилася на таверни й бари. Найпопулярнішим товаром, який пізніше продукували вже на місці, стали коньяк і ром (відомий і нині ямайський ром). Пірати, як правило, не відзначалися ощадливістю і після кожного вдалого походу легко спускали награбоване.
«Серед піратів можна зустріти і таких, — писав сучасник, — які увечері мали дві й три тисячі песо, а на ранок у них не залишалося на тілі путньої сорочки…»
Багатство розбещувало всіх. Перший транспорт з жінками із Франції, який привів д'Орегон, усі зустріли з почестями. Кожна жінка відразу знайшла собі чоловіка, який, до речі, спочатку мусив заплатити досить значну суму в скарбницю губернатора. А ті, хто прибули пізніше, вже не поспішали в обійми волоцюг, вважали за краще трохи «погуляти», без обмежень звідати радощів життя.
Окрім Тортуги і Ямайки у буканьєрів було ще одне улюблене місце — так званий Коров'ячий острів (Іль-а-Ваш) приблизно на половині дороги між Тортугою і Ямайкою. Найчастіше там збиралися перед тим, як рушити в похід, а потому, якщо щастило, ділили здобич. х Серед піратських ватажків раннього періоду (1640–1660) не знайшлося сильної особистості, яка зуміла б об'єднати різношерстий люд. Та ніхто й не намагався зробити це. Тоді ще вистачало одиноких галеонів з цінним вантажем. Але пізніше іспанці почали гуртувати свої кораблі у великі сильні конвої, щоб успішно боронитися від нападників.
У цей час відомою постаттю в піратському світі став П’єр Франсуа. На чолі 27 шибайголів він навіть атакував корабель якогось віце-адмірала й оволодів ним. Невдаха-адмірал на судні з вісьмома гарматами і командою з 60 чоловік узявся охороняти «перлинний флот», що добував дорогоцінності біля гирла ріки Ла Плата. Коли пірати намірилися атакувати й інші іспанські кораблі, адміралові пощастило. На розбійників рушило добре озброєне військове судно. Франсуа швидко зрозумів, що не зможе вистояти проти нього, і розвернувся для втечі. Але в поспіху втікачі поставили забагато вітрил, внаслідок чого грот-щогла зламалася. Не залишалося нічого іншого, як приготуватися до нерівного бою. Боронилися пірати стійко і вміло, але врешті-решт були змушені пристати до пропозиції: віддати захоплені на віце-адміральському кораблі перли і забиратися на всі чотири сторони.