Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
І раптом Бог почув настійливі молитви іспанців. 1596 року під час чергового походу Дрейк несподівано помер. Його тіло поглинули води Карибського моря. А легенди залишилися. І дарована королевою Єлизаветою І шпага з написом: «Хто піднесе на тебе, Дрейку, руку, той піднесе її і на нас».
Кар'єру Дрейка успішно наслідував інший «морський пес» — Томас Кавендіш. Його грабіжницька «прогулянка» в Тихий океан протягом 1577–1580 років закінчилася з приємністю. Казкова здобич дісталася англійцям, коли вони захопили біля берегів Каліфорнії іспанський галеон «Санта Анна», що йшов з Філіппін. У листі, надісланому своєму покровителеві лорду Хендсону, Кавендіш писав: «Учинив великі спустошення на узбережжі Чилі, Перу, Нової Іспанії. Спалив і потопив 19 кораблів, великих і малих, усі села і міста, де приставали до берега, спалив і знищив».
Після повернення до Англії Кавендіш, як і Дрейк, на відзначення заслуг перед королівством одержав шляхетський титул. Слава про нього розійшлася по всій Англії. Більшу частину награбованого Кавендіш виділив на будівництво чудового корабля, який назвав «Дезіре» («Прагнення»). Його борти виблискували мідними кутими прикрасами, верхівки щогл сяяли золотою бляхою, а вітрила були пошиті з китайського шовку.
На цьому судні Кавендіш вирушив у новий піратський похід, який, проте, закінчився невдачею. Іспанці добре пильнували свої скарби, і Кавендішеві не допомогли ніякі хитрощі, навіть молитва, складена ще моряками Дрейка: «О господи! Зроби нас багатими. Ми повинні оволодіти золотом перед тим, як побачимо Англію…»
Пригнічений поразкою, оточений незадоволеними членами екіпажу, Кавендіш помер у морі по дорозі до Англії. В історії мореплавства він став другим після Дрейка англійцем, що здійснив кругосвітню подорож.
БУКАНЬЄРИ І ФЛІБУСТЬЄРИ
Серед піратів, що діяли в морях Центральної Америки, були представники всіх національностей. За винятком хіба що іспанців. Вони не дуже жалували це ремесло. Але й серед них траплялися шукачі легкого хліба. Ненависть до королівської Іспанії, її колоніальної політики єднала кілька поколінь карибських розбишак. Але й між ними простежувалися певні відмінності.
Зі смертю Дрейка закінчилася епоха піратів шляхетського походження, таємно підтримуваних урядом. Прийшли нові часи. Тепер найширшого розголосу набувають дії піратів з простого люду, які не визнають над собою жодної влади і джерело своєї сили вбачають тільки у власній згуртованості, влучності пострілів, хитрості й досвідченості ватажків.
Наприкінці XVI століття королі Англії і Франції дещо охололи до справ на далеких континентах. Міжнародна обстановка в Європі ускладнилася, точилися релігійні війни, відбувалися безконечні воєнні сутички. Зміна політичних обставин вела до того, що давні вороги раптом ставали спільниками.
Пірати не завжди виявляли обізнаність з перебігом високої політики. І часто дорого за це платили. Так, Уолтер Рейлі, якому відрубали голову за наказом короля Якова І, вважався заслуженим мореплавцем, який своїми географічними відкриттями в Північній Америці підготував континент до англійської колонізації. Він виявився у числі найхоробріших захисників Англії під час іспанського нашестя 1588 року. Але в 1595-му він пограбував острів Трінідад, і на вимогу іспанського посла його, незважаючи на колишні заслуги, покарали на горло.
На початку XVII століття в Центральній Америці виникла нова сила — голландці, які з купецькою системністю підривали морську могутність Іспанії. 1625 року голландські пірати атакували Пуерто-Ріко і Ямайку. Трьома роками пізніше Піт Хей, який пройшов шлях від юнги до ватажка розбійників, а пізніше став адміралом і народним героєм своєї країни, в затоці Матанзас на Кубі атакував іспанську Срібну Флотилію, що возила до Європи скарби іспанських колоній, і награбував дорогоцінностей на 12 мільйонів флоринів.
Але голландці, як раніше англійці й французи, на Антільських островах лише гостювали. Вони нападали на іспанців, продавали контрабандний товар і поверталися до Європи. І тільки пізніше облаштували собі постійну базу в Гаяні.
Першими, хто почав міняти політичну карту Антіл, видираючи з іспанських рук спочатку маленькі, а щодалі все більші шматки земель, були не регулярні флоти й армії європейських держав, а стихійно зорганізовані, готові на все групи контрабандистів, мисливців і піратів, які здебільшого були підданими королів Англії і Франції.