Дехто з вас думає: «Якби взятися до справи було так легко, я б зараз не читав (читала) цієї книжки». Зусиллям тих, кого скував страх ще до того, як ми почали щось робити, насправді противиться наш давній ворог — сором. Сором — це інструмент контролю. Осоромивши когось, ми намагаємося не дати цій людині можливості зробити щось таке, від чого ніяковітимемо ми.
Створювання витвору мистецтва може викликати такі ж почуття, які ми переживаємо, коли розповідаємо сімейну таємницю. Будь-що таємне за своєю природою співіснує із соромом і страхом. Завжди виникає питання: «Що вони про мене подумають, коли дізнаються?». Це нас дуже лякає, особливо якщо колись раніше нас ганьбили через вияв цікавості до найрізноманітніших сфер — соціальної, сексуальної, духовної.
«Як ти посмів?» — часто у гніві запитують дорослі невинну дитину, яка наштовхнулася на сімейну таємницю. (Як ти посмів відкривати мамину скриньку з прикрасами? Як ти посмів залазити в шухляду в татовому столі? Як ти насмілився відчинити двері в спальню? Як ти посмів заглядати в підвал, на горище, у всі ті темні місця, де ми ховаємо все те, що хотіли б тримати подалі від твоїх очей?)
Процес творення мистецтва викриває суспільству його сутність. Мистецтво проливає світло на все довкола. Завдяки йому ми опиняємося немов під прожектором. Воно освітлює нашу невідступну темряву. Мистецтво посилає промінь світла у саме серце цієї темряви і каже: «Бачиш?».
Коли люди не хочуть щось бачити, вони сердяться на того, хто на це вказує. Вони вбивають посланця.
Якщо дитина батьків-алкоголіків втрапила у халепу через навчання чи сексуальні зв’язки, сім’ю одразу характеризують як неблагополучну. Дитину змушують відчувати сором через те, що вона зганьбила сім’ю. Але чи це дитина її зганьбила? Ні. Дитина лише пролила світло на те, чого соромляться її батьки. Сором у сім’ї існував і раніше, саме він спричинив неприємності для дитини. «Що сусіди подумають?» — аргумент, який використовують, щоб уникати сорому і надалі продовжувати приховувати хворобу.
Мистецтво відчиняє навстіж дверцята шафи, провітрює підвали і горища. Воно зцілює. Проте, перш ніж зцілити рану, її потрібно помітити, а саме виявлення ран, акту творчості, ми і соромимося. Негативні відгуки — головне джерело сорому для більшості митців. Правда в тому, що більшість відгуків скеровані саме на те, щоб осоромити митця. «Як тобі не соромно? Як це ти примудрився витворити таке посміховисько?»
А митець, якого часто ганьбили в дитинстві — бо він чогось потребував, бо любив пізнавати нове, бо не завжди справджував надії, — може знову відчувати сором навіть без принизливих відгуків про його працю. Якщо дитину змушували почуватися, наче вона не при здоровому глузді лише через те, що вона вважала себе талановитою, то ця дитина вже не зможе закінчити витвір мистецтва, не відчуваючи тягаря внутрішнього сорому.
