Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості
- Автор: Кэмерон Джулия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176793755
- Переводчик: Татьяна Савчинская
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості». Краткое содержание книги:
Мистецтво вимагає безпечного середовища. За ідеальних умов митець знаходить таке середовище спочатку в сім’ї, потім у школі і далі у спільноті друзів і рідних. Але в реальності такого майже не буває. Тому нам як творчим людям потрібно самим створювати це безпечне середовище. Ми повинні навчитися захищати свою внутрішню творчу дитину від безчестя. А це можливо, лише позбувшись дитячого сорому — чи то виливши його на сторінку, чи поділившись із другом, якому довіряємо і який нам не дорікатиме.
Коли ми завдяки мистецтву відкриваємо іншим ті таємниці, які викликають у нас відчуття сорому, то звільняємо себе та інших від темряви. Але не всі радіють такому звільненню.
Потрібно зрозуміти, що коли наші витвори висвітлюють таємниці людської душі, то нас можуть намагатися зганьбити за те, що ми таке створили.
«Це жахливо!» — може прозвучати критика щодо нашого витвору, хоча насправді він вдалий. Когось це може збити з пантелику. Коли нам кажуть: «Як тобі не соромно?» — і нам дійсно стає соромно, то потрібно навчитися сприймати це як залишки того сорому, який ми пережили в дитинстві.
«Я знаю, що це хороша робота… Я думав, що це хороша робота… Може, весь цей час я себе обманював? Можливо, той критик таки мав рацію… Чому це я раптом дозволив собі подумати, що…» І далі по спіралі вниз.
У такі часи ми повинні залишатися зібраними і не піддаватися сумнівам. Ми просто не можемо дозволити, щоб нами заволоділи перші ж негативні думки. Піддатися першим сумнівам — це все одно, що алкоголіку перехилити першу чарку. Варто першому сумніву пробратися до нас усередину, і він потягне за собою і другий, і третій. Скептичний потік думок можна зупинити, але для цього потрібна пильність. «Можливо, той критик мав рацію…» І — ба-бах! — час переходити у наступ: «Ти хороший митець, сміливий митець, і в тебе все чудово виходить. Молодець, що проробив таку роботу…».
Коли романтична комедія «Божа воля», над якою я працювала як режисер, дебютувала у Вашингтоні, це для мене було наче повернення додому. На початку своєї журналістської кар’єри я працювала на «Вашингтон Пост», тому сподівалася, що мене приймуть як свою і усе складеться якнайкраще. Проте прочитавши передпрем’єрні відгуки критиків на фільм, мої сподівання розвіялися.
«Вашингтон Пост» прислали на перегляд молоду рецензентку, яка подивилася цілий фільм про людей театру, а потім написала, що він був про людей кіно. А ще додала, що «більшість» діалогів я вкрала з фільму «Касабланка». Мені стало цікаво, що ж це за фільм вона дивилася, — точно не той, який я зняла. У моїй комедії було сорок жартів про театр і один короткий жарт про «Касабланку». Я знала ці факти, проте вони уже нічого не могли змінити.
Я почувалася приниженою. Ображеною. Я була готова (майже) померти.
Оскільки найкращі ліки проти сорому — любов до себе і похвала, саме цим я і зайнялася. Я ходила на прогулянки парком Рок-Крік. Я молилася. Я склала для себе список позитивних відгуків і компліментів, які мені доводилося чути у свій бік у минулому. Я не говорила собі: «Нічого страшного». Я говорила: «Ти виборсаєшся».
І я прийшла на прем’єру. Вона виявилася більш успішною, ніж попередні відгуки критиків.
Через три місяці мій фільм обрали для показу на престижному європейському кінофестивалі. Організатори запропонували заплатити за мій переліт. Покрити всі витрати. Провести презентацію мого фільму. Я вагалася. Сором, який я пережила у Вашингтоні, досі продовжував повільно мене отруювати. Я боялася їхати.
Проте знала, що не можу відмовитися від такої можливості. Роки праці над творчим відновленням навчили мене завжди з’являтися там, де мене хотіли бачити. Врешті-решт мій фільм продали за кругленьку суму, і про нього написали в журналі «Вераєті»[12].
Я цитую тут заголовок, тому що він виявився дуже вдалим: «„Божа воля“ торжествує у Мюнхені».
Дійсно, творити — це і є Божа воля для нашого життя.
Справжня вартість чогось — це частина життя, яку потрібно витратити на це або відразу, або згодом.