Правила гри. Частина перша
- Автор: Арєнєв Володимир
- Серия: Правила гри #1
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966 7831 53-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Правила гри. Частина перша». Краткое содержание книги:
Герой нового роману Володимира Арєнєва провадить небезпечне розслідування дивних подій у замкнутій вежі-музеї, мріючи заробити цим купу грошей та вічну славу Шерлока Холмса.
Класичний сюжет класичного детективу, скажете ви. І помилитеся, бо раптом побачите перед собою епічний роман-фентезі, а потім — трилер. І відірватися від цієї гримучої суміші жанрів — марні сподівання. Палацові інтриги, тіні давніх богів, занепад династії Пресвітлих, війна та кров…
Хочете дізнатися, хто диктує правила цієї гри? Читайте! А ми гарантуємо, що результат перевершить усі ваші сподівання!
І ще мені здавалося: камінь не заберуть — ні сьогодні, ні завтра. Надто невдоволеною була Мугідова пика, надто впевнено він розмовляв із Данкеном — занадто впевнено.
Ми пішли на другий поверх, не перериваючи мовчанки. У залі знаходилися тільки Данкен із генералом, тож наша поява не викликала зайвої уваги.
Я заходився біля їжі, шкодуючи, що не можу як слід покопирсатися у місцевій бібліотеці. Можливо, там є відповіді на мої запитання. Однак часу на пошуки не залишається. Якщо Мугід і далі оповідатиме так довго, то ми тільки і будемо їсти, спати та сприймати. Звичайно, йому так вигідніше: на дозвіллі ніхто не ставитиме зайвих запитань. Наш старий дуже не любить зайвих запитань.
Повечерявши, я пішов спати, навіть не працював: сил не залишилося. Надто багато всього навалилося в цей день — камінь, війна, смерть…
Я здригнувся і подумав, що починаю потроху ототожнювати себе з Талігхілом. Здається, ще першого дня Данкен говорив щось подібне. Для повного комплекту не вистачає лише цього!
Сон звільнив мене від подібних роздумів, але заспокоєння не приніс.
НІЧ З П’ЯТОГО ДНЯ НА ШОСТИЙ
Сьогодні вночі — знову ґвалт. Здається, це набуває дедалі грандіозніших масштабів.
Я прокинувся від жахливого трубного крику, наче якась тварина вмирала і з останніх сил благала про допомогу. Я не вважаю себе особливо вразливим, але у цій клятій «Вежі» мимоволі станеш таким.
Накинувши сорочку та натягнувши штани, я вискочив за двері й побіг до сходів. Крик лунав знизу, вже дещо тихіше, наче небезпека, яка загрожувала тому, хто кричав, минула.
На мій подив, ніхто, крім мене, крику не почув. Точніше — не вибіг на нього.
Я перехилився через поруччя та подивився вниз.
Там біля одного з гобеленів стояв олень. Могутній звір утомлено закинув назад голову, обтяжену розкішними рогами, й тремтів усім тілом; з рани над лопаткою точилася кров.
Перескакуючи через сходинки, я помчав до тварини. Не знаю, що стукнуло мені в голову, — олень запросто міг розпанахати мені черево одним помахом «розкішних» рогів.
Але коли я, захеканий та розпатланий, опинився внизу, звіра й близько не було. Зате там стояв Мугід і незворушно дивився на мене.
— Щось трапилося, пане Нулкере?
— Де олень?!
— «Олень»? Вам, здається, наснився поганий сон.
Я похитав головою, ледь віддихуючись. Все-таки втратив форму, сидячи у цій клятій «Вежі»!
— Не мені, пане Мугіде. Не мені. То що ви зробили з оленем?
— А що я, на вашу думку, міг зробити з оленем? До речі, звідки б він тут узявся? Якщо ви не забули, ми ізольовані від зовнішнього світу.
— А ця кров — вона звідки взялася? — я втомлено ткнув пальцем у чорну пляму на підлозі.
— Облиште! Яка кров, пане Нулкере? Просто хтось із служників розлив олію. Я накажу, і до ранку плями не стане.
— Не сумніваюся, пане Мугіде.
Нагорі заклацали двері, і чиїсь ноги загупали по сходах. Певно, шановне сприймаюче панство вирішило нарешті з’ясувати причину гамору. А Мугід тепер посилатиметься на мене — мовляв, прокинувся, вибіг ледь не у спідньому і кричав щось про оленя.
Гидко стало. Я розвернувся та пішов нагору.
— Що сталося? — запитав Данкен, звісившись з поруччя.
— Нічого, — похмуро кинув я.
— Але ж хтось кричав, — роздратовано мовив Валхір.
Я відмахнувся:
— Спитайте у пана Мугіда.
Данкен, здається, зрозумів. Решта заблимала очима і проводжала мене поглядами, доки я не опинився на своєму поверсі.
Хлопця в окулярах серед них не було — певно, надто міцно спав.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
Мугід, звичайно, мав рацію — до ранку пляма зникла. А якщо не було її, то й говорити нема про що. Наснилося, наверзлося, начулося. Набачилося.
— Зізнайтеся, Нулкере, ви ж учора щось бачили, — невимушено мовив Данкен, коли ми снідали. Великий Конспіратор! Можна подумати, Мугід не помітить наших перешіптувань.
Я здивувався дій думці. З якого дива мені приховувати від старого, що я розмовляю про вчорашнє? Це ж я опинився у дурнуватому становищі.
— Бачив, — пробуркотів я. — Скажіть, Данкене, в горах водяться олені?
Той спантеличено подивився на мене й зморщив лоба:
— До чого тут олені, Нулкере? Ви намагаєтеся втекти від відповіді?
— Просто цікаво… Я вчора бачив оленя.