Правила гри. Частина перша

Навколо П-подібного столу сиділи люди, від яких могло щось залежати: Пресвітлий Талігхіл (ймовірніше, вже не спадкоємний принц, а правитель), воєначальники, Харлін та кілька його помічників, градоуправитель і Тієліг. Усі невідлучно знаходилися тут з моменту отримання листа про те, що посольство в Хуміндар знищене і що до південних кордонів Ашедгуну просувається величезне військо хумінів.

Обговорювали одне: «Війна». Талігхіл цікавився, яке військо можна зібрати за час, що залишається. Харлін мимрив про вбогий стан фінансів. Армахог заявив: потрібні відомості надасть за кілька днів, але за попередніми підрахунками рекрутованих разом із регулярниками не вистачить — якщо цифри у листі правдиві. Тієліг мовчав.

Старегх узагалі не розумів, що робить тут верховний жрець Ув-Дайгрейса, як парадоксально це б не звучало у даній ситуації. Цікаво, чому вибір принца (правителя!) прийшовся саме на верховного жерця Ув-Дайгрейса? І наскільки прагнув цього сам Тієліг?

Армахог розповів про несподівану появу Шеддаля, і за столом значно пожвавішали. Пресвітлий оголосив невеличку перерву, й усі засовали кріслами. Талігхіл із задоволенням піднявся та пройшовся залою, розминаючи ноги; наблизився до старегха і запитально подивився на нього.

— Не знаю, — розвів руками той. — Не знаю, Пресвітлий, сам гублюсь у здогадках.

— Коли їх приведуть?

— Тільки-но помиються та перевдягнуться. І тільки-но зможуть говорити. Наскільки я розумію, весь шлях вони здолали пішки.

— Із самого Хуміндару? — Талігхіл був вражений.

— Не знаю, не говорили. Проте… дивлячись на них, не скажеш, що останні кілька днів вони їли та спали.

Пресвітлий кивнув і знову заходив, наче дикий звір, якого спіймали та посадили в клітку. Наскільки б просторою не була ця клітка, він ходитиме з кутка в куток, неначе шукаючи виходу, наче не вірячи власним очам, котрі свідчать: виходу немає.

Війська, яке є зараз, недостатньо. А коли — і якщо! — вдасться зібрати решту, може бути запізно.

Найзручніше місце для битви — ущелина Кріна, де ворог буде затиснутий, зав’язне і затримається. Але цей бій не буде вирішальним. На інші ж бої може не вистачити солдатів. І що робити, Талігхіл не знав.

Прочинилися двері, до зали ввійшов один із Армахогових підлеглих та повідомив старегхові, що Шеддаль зі супутниками готові відповісти на запитання.

— Нехай приходять, — звелів Пресвітлий, сідаючи в крісло. Решта з нетерпінням зиркала на двері.

Колишній сотник елітної гвардії Руалніра та два гвардійці увійшли і завмерли на порозі.

— Ви можете говорити все, що вважаєте за потрібне, — сказав Талігхіл. — Тут зайвих вух немає.

— Пресвітлий, ви вже знаєте про події в Хуміндарі? — охриплим голосом мовив Шеддаль.

— Тільки у загальних рисах. Розкажіть детальніше, якщо можете.