Любомир Гузар. Хочу бути Людиною
- Автор: Щоткіна Катерина
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-883-8
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Любомир Гузар. Хочу бути Людиною». Краткое содержание книги:
Воплочений Божий Син уже на початку свого перебування між людьми прийняв і цей вид терпіння — бути скитальцем. Сьогодні нам це легше зрозуміти, бо поняття біженців, скитальців є «живим» у нашому суспільстві. Ісус Христос, розповідаючи про Страшний суд, це остаточне об’явлення Божої любові й справедливості, згадує між голодними, спраглими й ув’язненими також і чужинців — немісцевих, нетутешніх: «Я був чужинцем, і ви мене не прийняли» (Мт. 25:43). «Може, нам дотепер важко збагнути, що то за чужинці, про яких говорить Господь. Сьогодні, думаю, ми дуже добре починаємо це розуміти», — казав Блаженніший в одній зі своїх проповідей.
«Я був чужинцем». Майже цими словами Гузар говорить про себе в численних інтерв’ю теперішнього воєнного часу: «Я теж із біженців», — і ці слова перекидають місток від євангельської історії до його долі. Так Блаженніший дає нам зрозуміти, як усі ми беремо участь у Священній історії.
Є в згаданому сюжеті про втечу ще один центральний мотив — про Святе сімейство.
Коли Гузар каже, що «їм пощастило», він має на увазі одразу багато речей. І те, що його родина змогла уникнути повторної зустрічі з «совітами», і те, що трапилася нагода виїхати, і рішення батьків про виїзд, прийняте без сумнівів, і те, що там, куди вони дісталися, уникнувши по дорозі безлічі небезпек, їх прийняли, дали можливість зупинитися й перевести дух перед наступним ривком.
Але головне місце в цьому «пощастило» належить родині, яка не розділилася і зберегла єдність. Сім’я трималася разом попри всі випробування, і тому навіть на цьому важкому етапі життя «скитальцем» Гузар однаково говорить про своє спокійне дитинство. Він — молодший, улюблений і найбільш бережений. Навіть коли батьки переймалися важливими питаннями виживання, із ним поруч лишалася його сестра Марта, яка «виконувала всі функції моєї матері», як патріарх одного разу скаже. З ноткою добродушної іронії, характерної для молодших братів, він іноді порівнює свою сестру з її євангельською тезкою — дружиною Лазаря: «Вона як моя сестра — до речі, теж Марта, — любить покерувати. Вона знає, що старша в хаті, і всі мають її слухати».
Про втечу Гузар ніколи не говорить як про суто випробування, тим більше — рафіноване страждання. Для нього, як для будь-якого підлітка, це була найперше пригода. Одна з тих подорожей, які виховують юнаків. «Для мене це була нагода побачити світ», — каже Блаженніший про цей період свого життя.
Через багато років спочатку помічник патріарха, а потім і патріарх УГКЦ Любомир Гузар залишатиметься прихильником ідеї про необхідність подорожей для виховання молоді. Він упевнений, що люди повинні їхати в чужі краї, щоб дивитися, слухати, вчитися і переймати те, чого не побачиш удома, те, що є добрим і корисним. Говорячи про чесноти кандидата на хоч скільки-небудь помітну посаду, Гузар неодмінно зауважить: «Він бачив світ». Не «навчався в такому-то університеті», яким би престижним той заклад не був, а саме «бачив». Пізнав. Пережив. Засвоїв.
Важливі не стільки самі по собі знання, здобуті на старанно відвідуваних лекціях, скільки набутий душевний досвід і духовний багаж.
— У вас чудові можливості для підготовки кадрів, — кажу йому з докором, коли він у черговий раз нарікає на недостатній рівень підготовки священиків. — У самих тільки папських університетах в Римі скільки ваших дітей навчається!
— Ну то й що? — з несподіваною гіркотою відповідає він. — Так, вони вчаться. Вони набувають знання. Вони приїжджають звідти напхані інформацією. І що?.. Що це їм дає, якщо вони так нічого й не побачили? Якщо поруч із ними не виявилося наставника, який у потрібний момент сказав би: «Подивися!» Так, вони дуже багато знають. Але який сенс, якщо вони все одно нічого не можуть?..
У дитячих спогадах Блаженнішого та втеча у невідоме назавжди лишилася нагодою побачити світ. Діти — щасливі люди, адже більшу частину страху, тривог і страждань приймать на себе дорослі. Утім, навіть якщо самі діти цього не помічають, через багато років навчаються це цінувати. Досвід сімейної солідарності у період випробувань, у найскладніших і, що навіть гірше, невизначених обставинах, виховав відданість традиційним сімейним цінностям навіть більше, ніж католицька догматика. У тому, що сім’я — це святе, Гузар не має сумніву. Сім’я збереже тебе завжди і всюди, вона — це саме життя. Кожна сім’я — утілення Святого сімейства, так само як кожна втеча тією чи іншою мірою — утеча до Єгипту.