Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » П'ять четвертинок апельсина
П'ять четвертинок апельсина - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

П'ять четвертинок апельсина

Электронная книга - «П'ять четвертинок апельсина». Краткое содержание книги:

Фрамбуаза отримала дивний спадок від матері. Її брату дісталася ферма, старшій сестрі — винний погріб, сповнений бурштиново-сонячних пляшок, а Фрамбуазі — альбом з кулінарними рецептами. Не багацько… Але на берегах зошита впереміш зі старовинними рецептами різноманітних смаколиків вона знаходить загадкові нотатки. Секрети та зізнання матері. Життя, яке вона так ретельно приховувала від дітей, у часи війни й окупації. Маленькі радощі й прикрощі, потаємні думки, дитячі образи та щира сповідь жінки, що боялася любити. Минуло стільки років. Лишилося стільки запитань. Відповіді на них — у цьому старому щоденнику. Настав час розкрити моторошні таємниці минулого.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 24
Перейти на страницу:

Я сходила навіть до військового меморіалу. З одного його боку під написом «Загиблі за Батьківщину» викарбувані імена вісімнадцяти вбитих на війні солдатів. Я помітила, що прізвище мого батька відкололи, залишивши грубу латку між Дарю Ж. та Фенуй Ж.-П. На другому його боці містилася бронзова табличка з десятьма іменами, написаними більшими літерами. Мені непотрібно було їх читати. Я знала їх напам’ять. Але я вдавала цікавість, знаючи, що хтось обов’язково розповість мені цю історію: можливо, покаже місце біля західної стіни церкви Святого Бенедикта, розкаже про щорічну службу, яку правлять на їхню пам’ять, що ці імена виголошують зі сходинок меморіалу, а потім покладають квіти… Мені було цікаво, чи зможу я це витримати. Цікаво, чи зможуть вони щось зрозуміти з мого обличчя.

Мартін Дюпре. Жан-Марі Дюпре. Колетт Ґодін. Філіпп Ур’я. Анрі Леметр. Жульєн Ланісен. Артур Лекоз. Аньєс Петі. Франсуа Рамонден. Август Трюріан. Так багато людей досі пам’ятають. Так багато людей мають ті самі імена та обличчя. Родини ж залишилися тут – Ур’я, Ланісени, Рамондени, Дюпре. Шістдесят років по тому вони все ще пам’ятають, і старі навчають ненависті молодих.

До мене певний час виявляли інтерес. Таку собі цікавість. Це ж будинок, занедбаний відтоді, як його покинула та жінка, Дартижан. «Я погано пам’ятаю подробиці, мадам, але мій батько… мій дядько…». «Навіщо ви придбали це місце?» – допитувались вони. Воно було як сіль в оці, як чорна пляма. Дерева, які там ще залишилися, наполовину згнили від омели та хвороб. Колодязь забитий камінням і замазаний цементом. Але я пам’ятала ферму охайною, квітучою та галасливою – коні, кози, кури, кролі… Мені подобається думати, що ті дикі кролики, які бігають через північне поле, можуть бути нащадками наших, бо я подекуди помічала білі плями на коричневому хутрі. Щоб задовольнити цікавість суспільства, я вигадала історію про дитинство на бретонській фермі. Пояснила, що купила землю задешево. Прикинулася вбогою та вибачливою. Дехто зі старожилів поглядав на мене з підозрою, думаючи, мабуть, що фермі належало б назавжди залишитися пам’яткою. Я носила чорне й ховала волосся під купою шарфів. Як бачите, я була старою від самого початку.

Незважаючи на це, мене прийняли лише через деякий час. Люди поводилися ввічливо, проте непривітно, а оскільки я від природи не вмію бути товариською – мати називала мене вовкуватою, – так і продовжувалося. Я не ходила до церкви. Знаю, який вигляд це мало, але я не могла примусити себе піти. Зарозумілість або ж непокірність, з якою мати назвала нас не на честь святих, а на честь фруктів… І тільки крамничка допомогла мені стати частиною громади.

Спочатку це була невеличка крамничка, хоч я завжди хотіла її розширити. Це сталося через три роки після моєї появи тут, і гроші Ерве майже скінчилися. Будинок знову був придатним для життя, проте земля досі стояла без діла: усього лише десяток дерев, овочева грядка, дві карликові кози, кури й качки – я нескоро змогла б мати із неї зиск. Я почала випікати пироги на продаж – бріош та імбирний кекс за місцевими рецептами, а також фірмову бретонську випічку матері, тонкі млинці, фруктові тарти, сабле, печиво, горіхові кекси, хрустики з корицею… Спочатку я продавала їх місцевій пекарні, а потім стала торгувати просто на фермі, додаючи потроху й інші товари: яйця, козячі сири, фруктові лікери та вина. На отримані кошти я придбала поросят, кроликів і ще кількох кіз. Я використовувала старі материні рецепти, більшість із яких брала з голови, лише іноді звіряючись з альбомом.

Пам’ять іноді грає в дивні ігри: здавалося, ніхто в Ле-Лавезі не пам’ятав кулінарії моєї матусі. Дехто зі старожилів навіть говорив, що мій приїзд змінив геть усе, бо жінка, яка жила тут до мене, була похмурою нечупарою. Будинок її смердів, а діти постійно бігали босоніж. І, як на них, то баба з воза, кобилі легше. Усередині я здригалася, але що могла сказати? Розповісти, як мати щодня вощила підлогу й примушувала нас вдягати фетрові калоші, щоб ми не натоптували черевиками? Як квітам було тісно у підвіконних ящиках? Як вона скребла нас з такою ж немилосердною безпристрасністю, як і сходи, перетворювала нас на червоношкірих індіанців, розтираючи фланельним рушником ледь не до крові?

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 24
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)