П'ять четвертинок апельсина

– Припини витріщатися, дівчисько.

Їх треба було ігнорувати навіть тоді, коли вони проштовхувались крізь натовп, і я відчувала материні пальці, що застережливо стискали мою руку. Вона здригнулась, коли один зупинився біля нашого прилавка, але обличчям цього не видала. Огрядний дядько з червоним круглим обличчям – мабуть, в іншому житті він був м’ясником чи виноторговцем. Його блакитні очі сяяли від задоволення.

– Ach, welche schöne Erdbeeren![15]

Голос у нього був веселий, трішки захмелілий – голос ставного чоловіка у відпустці. Товстими пальцями він узяв полуничку й засунув до рота.

– Schmeckt gut,ja?[16] – він по-доброму розреготався й надув щоки. – Wu-n-der-schön gut![17]

Він продемонстрував захоплення, комічно закотивши очі. Сама від себе не очікуючи, я усміхнулася.

Мати застережливо стиснула мою руку. Я відчула, які гарячі її пальці від нервового напруження. Я ще раз глянула на німця, намагаючись зрозуміти, що її так розтривожило. Він був не страшнішим за тих, які інколи заходили до нашого села, навіть навпаки – цей мав шпичастий кашкет і всього лиш пістолет у кобурі при боці. Я знову всміхнулась – тільки щоб позлити матір, а не з якоїсь іншої причини.

– Gut, ja,[18] – повторила я та кивнула. Німець розсміявся, узяв ще полуничку й попрямував крізь натовп. Його чорний мундир мав траурний вигляд серед базарної пістрявої юрби.

Пізніше мати спробувала пояснити. Усі мундири небезпечні, сказала вона мені, але чорні – найбільше. Чорні – то не просто армія. То військова поліція. Навіть інші німці їх бояться. Вони можуть зробити будь-що. Неважливо, що мені лише дев’ять років. Не так ступиш – і тебе застрелять, застрелять, зрозуміло? Обличчя в неї було кам’яне, але голос тремтів, і вона безпомічно прикладала руку до скроні, ніби наближався її черговий напад. Я майже не дослухалася до її слів. То була моя перша особиста зустріч із ворогом. Пізніше, обдумуючи її на вершечку Спостережного Пункту, я вирішила, що той чоловік мав досить звичайний вигляд, і це мене розчарувало. Я очікувала на щось більш приголомшливе.

Базар згортався о дванадцятій. Усе своє ми розпродали задовго до того, але залишилися, щоб купити дещо для себе й дочекатися зіпсованих товарів – інші торговці інколи віддавали їх матері. Переспілі фрукти, м’ясні обрізки, побиті овочі, які неможливо буде продати наступного дня. Мати відправила мене до бакалійника, а сама поки придбала відріз парашутного шовку з-під прилавка швейної крамниці мадам Петі. Вона дбайливо його згорнула та сховала в кишені фартуха. Тоді складно було дістати будь-яку тканину, і ми тягали якісь обноски. Моя сукня була пошита з двох інших – верх сірий, а пелена голуба. Як пояснила мені мати, парашут знайшли в полі одразу за околицею Курле, і він піде на нову блузку для Ренетт.