Молдавські народні казки
- Автор: молдавський народ
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Цехмейструк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.
Юнак побачив молодих вродливих чарівниць — і в нього затріпотіло серце. А надто з-поміж них виділялась наймолодша, з розплетеними чорними косами, з жагучими карими очима, її губи палахкотіли, наче спілі вишні, на щоках рум’янився відблиск світанку, обличчя нагадувало молочну піну. Коли дівчата випурхнули в сусідню кімнату, Фет-Фрумос швидко схопив їхні крила і причаївся у схованці. Повернувшись до кімнати, феї побачили, що нема крил, і сльози струмочками бризнули з їхніх чарівних очей. Кинулись шукати по всіх закутках, та не знайшли. Потім сіли рядочком на ліжку і заговорили:
— Хто взяв наші крила, ласкаво просимо повернути. Якщо це літній чоловік, назвемо його батьком, жінку — назвемо матір’ю, коли це дівчина, будемо звати її сестрою, а якщо це юнак, то та, котра з нас йому полюбиться, стане його дружиною.
Почувши таку річ, Фет-Фрумос вийшов із-за ширми.
Здалося, зійшло ясне сонце після довгої, гнітючої ночі. З дівочих облич відразу зникли сум і горе, очі засяяли радістю, кожній схотілось вийти заміж за такого красеня.
А Фет-Фрумос сказав:
— Є у мене два брати, теж, як і я, неодружені. Якщо вони вам не сподобаються, то я поверну крила, але повірте мені, що без крил вам буде краще.
Феї трохи повагались, але погодились чекати братів.
Повернувшись з полювання, брати закохались у красунь і тут же з ними одружились. Вирвидуб взяв за себе найстаршу, Ломикамінь середульшу, а Фет-Фрумос — наймолодшу.
В розкішному палаці загуло нечуване весілля, яке тривало цілий тиждень. Було там що їсти, було що й пити. Та найбільшою радістю було палке кохання. І потекло веселе життя. Брати ходили на полювання, а їхні дружини з нетерпінням чекали повернення мисливців.
Але неждано-негадано чорне горе впало на щасливі подружжя.
Одного разу, повернувшися з полювання, брати застали своїх дружин змучених, закривавлених і переляканих до смерті. Столи перевернуті, посуд побитий…
— Хто це тут таке накоїв? — гнівно спитав Фет-Фрумос.
— Це злий чарівник — довгобородий карлик. Він катував нас і змушував летіти з ним у його володіння, щоб там ми стали дружинами трьох його синів, і погрожував, що не буде нам спокою, поки ми не погодимось на це, — відповіла дружина Фет-Фрумоса, обливаючись слізьми.
— Браття! Мусимо захистити наших дружин. Ти, Вирвидубе, завтра залишаєшся вдома. Та дивись, не засни, як минулого разу, бо горе тобі буде, — мовив Фет-Фрумос.
Вирвидуб заприсягся, що все зробить як слід, але щойно брати зникли за садом, він заліз під лаву і з переляку зіщулився. Минуло небагато часу, і у вікно влетів зі свистом злий чарівник — довгобородий карлик: ніс — як в індика дзьоб, очі — мов цибулини, ноги — наче веретена, скарлючені руки, обличчя потворне й рябе, наче решето.
Чаклун потовк Вирвидуба, потім дістав сокиру і заходився трощити все підряд, перетворивши хатні речі на купу трісок. Тоді почав катувати жінок, примушував летіти з собою, але ніякі муки не могли змусити їх зрадити своїм чоловікам.
Коли брати повернулися з полювання, то не повірили власним очам.
— Гей, Вирвидубе! Озовися! — гукнули разом.
— Тут я, під лавою, — простогнав той.
Коли брати витягли його із схованки, то побачили: голова в гулях, усе тіло в синцях.
— Що з тобою?
— Ой, таке лихо на мене звалилось, думав, богу душу віддам.
— Сьогодні на варті залишається Ломикамінь. Але затям, якщо злякаєшся потвори, буде тобі зле!
Пообідавши та заспокоївши жінок, Фет-Фрумос з Вирвидубом пішли на полювання. Ломикамінь відразу ж заховався під лаву і став чекати потвору, щоб згребти її в свої дужі руки і стерти на порох.
Незабаром злий карлик, наче ураган, увірвався в двері з сокирою в руках. Він підлетів до схованки Ломикаменя і потрощив лаву. Сів за стіл, наївся, напився. Потім схопив жінок за коси, виволік на подвір’я і почав періщити нагаєм. Шмагає і сичить від люті:
— Підете зі мною чи ні? Заб’ю до смерті! А там вас кожну чекають золоті палати, розкішне життя…
Жінки мовчали. Нічого не добившись, злий чаклун подався геть.
Повернулись брати і знайшли Ломикаменя ледве живого.
— Бачу, нікудишні ви воїни, коли вас так потовк старий розбійник, а ви йому не зуміли зламати хребта. Ідіть краще на полювання, а я сам залишусь на чатах, — хмуро кинув Фет-Фрумос.
Ображені брати насупились і мовчки подались у ліс.
Фет-Фрумос оголив шаблю і став проти дверей. Через півгодини з роззявленою пащею в кімнату вихором влетів лютий чаклун. Фет-Фрумос миттю вхопив його за бороду, виволік у сад і, знайшовши величезного дуба, шаблею розколов стовбур і засунув у щілину карликову бороду. Потім вирвав шаблю, і дуб міцно защемив бороду. Безмежно раді жінки швидко накрили столи. Не встигли страви охолонути, як повернулись брати.