Скорботна п'ятниця

— Один еліксир, чуєш, ти?

І, бачачи, що той стоїть непорушно, з кам’яним обличчям, докинув:

— Ти мене дратуєш, розумієш? Дратуєш!

— Якщо я тебе дратую, то ти мене виводиш з терпіння!

— Якщо я тебе виводжу з терпіння, то ти мені осоружний.

— Якщо я тобі осоружний, то ти мені гидкий!

— Якщо я тобі гидкий… то ти мені схожий на осла, який тільки й знає, що кричить: «І-а! І-а!»

Якби господарева дружина, що саме верталася з кухні, тримаючи в руках гарячий гарбуз, з якого парувало мачо, й перебирала по ньому пальцями, наче грала на клавішах музичного інструмента, бо їй страшенно пекло, — не надійшла вчасно, її чоловік роздер би п’яницю на шматки. Вона стала, спритна, гнучка, між ними й закричала:

— Не брудни рук об цю погань! Починають з дурних балачок, а кінчають тим, що мало не вбивають один одного. Випий мачо і не звертай на нього уваги!

Ще ніколи не бачила вона свого чоловіка таким лютим. У людей, як і в тварин, бувають такі хвилини, коли розливається жовч, і вони стають мов несамовиті. Причини різні: неоплачені боргові зобов’язання, неприємності з поліцією через напис «Краще стати на якір тут, ніж навпроти», страх через залишені в заставу речі… Муха й та часом дратує, а тут тобі просто в обличчя, до того ж безкарно, кажуть, що ти осел і кричиш, як осел.

— Випий мачо… — повторила жінка, бачачи, що її чоловік трохи заспокоївся, і мовила ще лагідніше: —Зроби таку ласку твоїй Смаглявці, годі тобі сердитись!

Не беручи гарбуза, але й не відмовляючись сьорбнути мачо, — поживного, як шоколад, напою з кукурудзяного борошна, какао та цукру, що його п’ють, коли він гарячий, бо тоді він найкраще засвоюється, — господар перебіг лютим поглядом по сумирних п’яничках, завсідниках його пивнички, й закричав:

— А ви тут на якого біса? Невже ніхто з вас не насмілиться викинути звідси цього паскудника? Невже я сам маю це робити? Розтовкмачте йому на вулиці, хто з нас двох осел. Ну, є охочі?

П’янички, що сиділи рядком на лаві, — хто в сорочці з розстебнутим коміром і закасаними рукавами, хто в самій тільки майці, хто в дощовику на голе тіло, — паралізовані й майже заспиртовані випитим, прокидалися зі свого напівсну, поволі виходячи з стану бездумного чекання.

Почувши, що потрібні добровольці, вони попідводили голови, напіврозплющили повіки над білками, не відкриваючи зіниць.

Смаглявка, що так і стояла між чоловіком і сумним необачним п’яницею, зауважила останньому:

— Вдівцями зостаються через те, що багато цмулять!

— Не тільки через те, мадам, а й через те, що грішать, як тільки трапиться нагода. Вам те краще знати.

— Ах ти наха… — Цього разу вже чоловікові довелося хапати за руки свою дружину, свою супутницю життя, як він її називав, свою Смаглявку — блискучу, гнучку, жваву, мов водяна гадюка.

Коли жінка доказала слово «нахаба», чоловік ледве встиг утримати її за руку з гарбузом, інакше вона б вилила пекучу рідину п’яниці в обличчя.

— Викиньте! Викиньте його! — кричала вона п’яницям, які помалу приходили до тями.