На Зміїному острові

Наслідуючи стародавніх мисливців, ми причаїлись у кущах і почали підстерігати здобич — яке-небудь звірятко чи птаха. Раптом крізь листя я побачив трьох сільських дівчат, що прийшли до ставка по воду. Дівчата весело перемовлялись. Потім одна з них штовхнула другу, і обидві голосно засміялись. Третя обняла ту, яку штовхнула подруга, і поцілувала її. Пустунка, подивившись, чи немає кого поблизу, пішла в танок, а її подружки сміялись і плескали в долоні.

— Якщо нас побачать, то й з села виженуть, ось згадаєте моє слово, виженуть! — сказала танцюристка.

— А може, хочете подивитись, як ходить старостина жінка? — спитала інша дівчина і впали у воду, а дві інших влучили в ту ж саму дівчину.

— Одну оленицю вбито! — загорлали ми і вибігли з кущів.

Подруги дівчини, в яку влучили наші стріли, схопили свої глеки і, перелякані мало не до смерті, кинулись навтьоки. Вони, мабуть, подумали, що ми вирішили помститись їм за мою мачуху.

Ми підняли дівчину й однесли її в зарості. Вона голосно кричала, але поблизу не було ані живої душі, і ніхто, крім нас, її не чув.

— Ану, замовч! — гримнув я на дівчину й грізно додав: — Ми стародавні мисливці.

— Коли я передражнювала твою мачуху, нічого поганого у мене на думці не було. Я просто жартувала, — з сльозами в голосі виправдувалась дівчина.

Мені захотілося заспокоїти її.

— Нам здалося, що ви олені, — сказав я, — і ми помилково вистрілили в тебе.

— А що ми з нею робитимемо? — спитав Ранадева.

— Ми зараз будемо лікувати її рану цілющими травами, — відповів я, — а потім однесемо її назад до ставка і залишимо там.

— То вам здалося, що ми олені? — недовірливо промовила дівчина і, озирнувшись довкола, додала: — Не треба мене нести. Я й сама можу йти.

Але я її не слухав.

— За діло! — скомандував я і одірвав від саронга Джінни довгу стрічку. Потім став навколішки й оглянув подряпину. З неї текла кров. Я приклав до подряпини траву і зробив перев'язку. Мені чомусь здалося, що наша гра в мисливців почала дівчині подобатись.

— Пораненим ходити не можна, — звернувся я до своїх товаришів. — Даваймо всі разом піднімемо її й однесемо до ставка.

— Ні, не треба! Я й сама чудово дійду. Нас можуть побачити! — перелякалась дівчина.

— Замовч! — наказав я. — То й що ж, хай бачать. Адже ми стародавні мисливці.

Дівчина вчинила опір, але ми підняли її й однесли до ставка. Там вона встала, сказавши, що дома чекають воду, взяла глека, притисла його до себе й пішла.

Історія з полюванням страшенно обурила все село. Чого тільки люди не балакали!

— Упалі Гінівелле і ще четверо шибайголів улаштували біля ставка засідку, підстерегли там Лаліту, меншу дочку Надоріса Ламахеваге, і встрелили її з лука, — обурювались одні.