Брат на брата
- Автор: Грінченко Борис Дмитрович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Брат на брата». Краткое содержание книги:
Пiсля цього Корецького закликали ще на одну збiрку, але хоч i кортiло там бути, - дужче хотiлося додому. I тепер вони їхали вдвох. Поштарський возик торохтiв шляхом, малий хлопець поштарiв то ляскав батогом, то щось мугикав собi пiд нiс. Таля оповiдала про те, що дiялося в їх дома й на селi, поки вiн був у неволi. Дiти були здоровi, вона також… Другого вчителя в школу досi не прислали й вона, як могла, сама справлялася з усiєю роботою. Це було й добре: коли б прислано вчителя, труднiше було б Корецькому вернутися на стару свою посаду. Ну, але завтра вiн школярiв не побачить: довiдавшися вже опiвднi про манiфест, вона зараз пустила дiтей додому, зробивши їм задля такої подiї на завтра свято, а сама мерщiй у город… Як ставилися дiти до арешту свого вчителя? О, дуже добре! Вiн не може собi уявити, як дуже поширилася тепер свiдомiсть у їх на селi. Пам'ятає, як перед двома роками зроблено трус у лiкаревого сина-студента й арештовано його? Тодi темнота сiльська казала, що вiн "хвальшивi бумажки робив". Тепер же, як його арештовано, то по селу скрiзь так i казано: "забрано, бо за мужицьку волю оступавсь". Дiти ж це чують… ну, та й дуже вони його, Євгена, люблять… Це, що вiн вертається, наробить їм багато радощiв, - от вiн побачить…
Як їх органiзацiя? О, дух у їй чудовий! Було кiлька збiрок. Тричi збиралися в лiсi на Петровiй пасiцi. Вона не на всiх збiрках була, але це дарма; там тепер усiм порядкує Петро. Такий, як i попереду, бiльш думає, а мало говорить, та кожне слово до дiла. О, вiн знає, як треба порядкувати, - вiн ще дужче їх згуртував!..
I Якiв… Такий талановитий хлопець, дотепний, тiльки. часто гострий i нетактовний. Дарма, - Петро все залагоджує. Вiн найсвiдомiший i найнепохитнiший за всiх буде.
- Знаєш, Якова та Йвана, Петренкового Йвана… їх кликано на допит - за тебе питалися… Чому саме їх, а не кого iншого, - ми не могли зрозумiти… Вони прегарно там поводилися i тепер тiльки пiдсмiюються з тих…
- А взагалi селяни як? - питався Корецький, нахиляючися до Талi i пригортаючи її до себе близько, близько…
- Слухай, поштар же… - шепотiла вона, пручаючись.
- Вiн куняє, - смiючись одказав Корецький, цiлуючи її в очi. - Ну, то як же взагалi селяни?
- О, в тому ж то й сила!.. Наша органiзацiя… трьох десяткiв душ у їй ще нема… а зумiла пригорнути до себе все село… Тiльки такi багатирi, як Семенюта, Старостенко, Карпенко, - тiльки тi держаться окремо й вороже… вся бiднота пiшла за нашими… У громадi - куди нашi, туди й уся громада… Бач, я ж iще й не сказала!.. Яка я роззява!.. Недавно ж уся громада постановила: вимагати, щоб тебе випущено й вернено в школу… Списали постанову й послали… Багатирi та їхнi полигачi - черносотенники - хотiли були протестувати, та громада так на їх загукала!.. Урвалася вже їм ниточка!.. Нашi гору взяли… Ах, Геню!..
Голос у Талi радiсно тремтiв, як вона швидко про все це розказувала, її справдi обнiмала безмiрна радiсть - i того, що Євген вернувся, i того, що конституцiя, i того, що в їх на селi так гарно!..
- Ах, Геню!.. Розумiєш ти? Тепер уже зовсiм не те!.. Зовсiм!..
I вона сiпала Євгена за руку i все розказувала й розказувала, переливаючи своє почування i в його, примушуючи й його тремтiти радiсним тремтiнням. I враз серед оповiдання засмiялася, сама себе перепинивши:
- Нi, ти не знаєш… Просто диво!.. Степан Валюшний… ну, отой - Стукачiв зять… Розумiєш, приходить колись… "Дайте менi соцiал-демократичеську прокламацiю". - "Нема, - кажу, - в мене соцiал-демократичеської прокламацiї!" "Дуже погано, - каже, - треба, щоб була, бо наша партiя за демократичеську республiку стоїть". "А яка ж ваша партiя?" - питаю. "Як то - яка? Наша соцiал-демократичеська росiйська партiя… До нас агiтатор приїздив i завiв у нас партiю…" Думала, що побрiхує, як звичайно… Розпиталася - аж нi. Служив вiн щось мiсяцiв зо два чи зо три в городi… чи на заводi, чи дворником десь, - не знаю доладу… Вернувся на село вже з книжечками, а тодi й справдi за його слiдом приїздив аж двiчi агiтатор, органiзував їх… На другiй збiрцi було там кiлька й наших… та вони не пристали.
Таля глянула на хлопця-поштаря, що дрiмав на передку, i, зовсiм притулившись на груди до чоловiка, заговорила тихше:
- Був i в мене… той агiтатор… Умовляв, щоб i ми до їх… Звiсно, я кажу, що нi… А вiн усе впевняє: ввесь народ вже свiдомо горнеться до соцiал-демократизму i незабаром, каже, ви опинитесь з своєю маленькою купкою зовсiм самотнiми "за бортом…" Саме воно! - думаю собi…
- Багато ж там людей? - спитався Корецький.
- Вони кажуть, що бiльш як сто… Але Петро довiдався певне, що тiльки сорок сiм.
- Все ж досить багато за такий короткий час.
- О, вони дуже рухливий народ! Бiгають, метушаться, раз у раз у їх збiрки, лiтератури багато…
- Не знаєш, хто там у їх? Таля назвала декого.
- Так собi люди, - промовив Корецький. - Ну, та все ж добре, що вони ворушать людську думку.
- Та це добре… погано тiльки, що трохи задираються з нами… А завзятий народ. Валюшний, дак той навiть таке каже: "Знаємо ми ваш парламентаризм!" - "Та що ж ти знаєш?" - питає Петро. "Господство буржуазiї, - каже, - а вас ми розкасируємо!"
Євген i Таля обоє засмiялися, уявляючи собi Валюшного з його витрiшкуватими очима, з його наївною вiрою, що над скарбами горять свiчки вночi й через те вiн таки найде колись скарб, i з фразами про "парламентаризм" i "господство буржуазiї".
Вже смеркалося. Вони їхали в темрявi м'якою накоченою дорогою, близенько пригорнувшись одне до одного. Хлопець-поштар давно вже дрiмав, похитуючись на передку, i конi самi собi бiгли добре знайомим шляхом. Ось уже замигтiли перед ними вогники в вiкнах ладинських хат, i незабаром вони в'їхали в село. Поштар прокинувся, свиснув на коней, ляснув батогом, i конi побiгли швидше.
Дарма, що буденний день, а на вулицi було чимало народу, найбiльше чоловiкiв, i всi про вiщось жваво розмовляли. Корецький зрозумiв, що це - вiдгук сьогоднiшньої подiї. Вiн би залюбки спинився поговорити з ними, та додому тягло ще дужче. I вони швидко минали людей, здоровкаючися з ними. Дехто пiзнав Корецького, i в темрявi чулися голоси:
- Дивись: учитель!.. Вернувся!.. Вже випустили… Ось нарештi й школа. Та половина, де клас, темна, а друга, де їх квартира, дивиться великими освiченими вiкнами, їх дожидають.
Конi спинилися перед рундуком. Корецький перший збiг на схiдцi й кинувся в хату. Спинився на мить, заслiплений свiтом… Було повно людей… Стiл серед хати… самовар парує на столi…
- Євген Петрович приїхали!.. - скрикнула, сплеснувши руками, наймичка, баба Химка.
- Татоцко приїхав!.. Татоцко приїхав… - задрiботiла маленька бiлоголова Лiда, в'ючися коло колiн у батька.
Корецький ухопив її на руки та й почав цiлувати їй щоки, великi сiрi очi, ручки…
Тодi спустив її додолу, натрапив на бабу Химку, поцiлувався з нею, потiм побачив перед себе сивобороде обличчя шкiльного сторожа, дiда Терешка, i з ним почав цiлуватися… Враз почув поважний дитячий голос:
- Як це ти, татку, з усiма здоровкаєшся, а мене не помiчаєш?
Шестилiтнiй чорноголовий Володько заявляв претензiю за неуважнiсть до його особи. Серед смiху покривджений вмить опинивсь у батька на руках, обняв його за шию… Держачи його на однiй руцi, другою Корецький стискав руки Петровi й Якову i цiлувався з ними, а Володько вже пручавсь:
- Ну, тепер пусти: я ж не маленький, щоб на руках сидiти.
Знову смiх…
- Ми вас тут уже давно дожидаємо, - казали гостi.
- А ви ж як довiдалися, що я приїду? - спитався Корецький.
- Дак ми ж у городi на мiтингу були, - вiдказав Якiв. - Ще й Iван Петренко з нами… Тiльки вiн ще в городi зостався, а ми зараз вернулися додому пiсля мiтингу… Та вже все село знає, що вас випущено…