Нічого особистого

Твій досвід і ціна на ринку визначається лише кількістю провалів, з яких ти вийшла живою. А в кар'єрі маркетинг-директора «Фармацеї» Анни Новицької глибоких дуп, тобто провалів, було чимало. До останнього часу їй вдавалося з них виходити, якщо й ушкодженою, то принаймні живою. Тобто Анна Новицька була жінкою досвідченою та коштувала немало. Тисяч пять-шість доларів без соцпакету. Чи з? Хтозна із цією світовою фінансовою кризою.

Усе решта в кар'єрі було іграми. Часом дурними, як у дітей в дитсадочку, часом жорстокими, як у полярних ведмедів у шлюбний сезон. Але, все ж таки, це були лише забавки.

Сьогоднішній статус-мітинг нагадав Анні Новицькій гру в мафію.

За великим рахунком день не вдався зранку, а не від менеджмент-мітингу. Новицька з'явилася в офісі як завжди за півгодини до початку робочого дня, аби перевірити пошту та скорегувати плани на день. Ледь вона встигла ввімкнути комп, як у голубуватому сяйві заставки Майкрософта на лакованій поверхні стола з'явилося два відбитки. Новицька кліпнула очима, не вірячи. Потім увімкнула лампу, відійшла убік, відкрила жалюзі. Схилила голову та придивилася пильніше. Так і є. На її столі хтось вмостився дупою. Мабуть вчора ввечері. Однозначно голою дупою. На її столі.

Новицька вийшла зі свого cubicle[7] та вовчим поглядом обвела open space[8] із німим питанням «хто це зробив»? Така нетерплячка? Чи це в такий спосіб вони висловлюють свою глибоку шану? Їй чи її столу. Першим розумним пориванням було піти до сисадміна та підняти статистику виключення компів, чим звузити коло підозрюваних до мінімуму. Але ж знаючи моторність та доброзичливість рідних сисадмінів, простіше було зганяти пішки на Троєщину та повернутися, ніж змусити їх ворухнути пальцем у цій невдячній та їм непотрібній справі. Тому хвилинку подумавши, Анна попхалася до природного осередку усіх пліток і новин на фірмі, тобто бухгалтерії.

— Ольго Іванівно! — не встигла вона причинити двері.

— Зарплати сьогодні не буде, — озвалася главбухша з-під своїх товстезних окулярів.

— І вам доброго дня, — «мило» посміхнулася Новицька. — А ви не пам'ятаєте, хто у нас вчора останнім висів у внутрішньому чаті?

— Борисенко із асистентом. А що сталося? — жваво зацікавилася главбухша, визирнувши з-під товстезних окулярів, п'ятою точкою відчуваючи перспективу надходження свіженьких сморідних пліточок.

— Ні, нічого, хтось упер останню пачку слайдів, — квапливо відбрехалася Новицька. — Ну точно не вони, у них інший принтер.

Бінго! Заступник генерального директора та її маленький гарненький мовчазний асистент. Зважаючи на габарити та підходи, треба думати, стіл Новицької прикрашає відбиток саме Діминої дупці. Мда, ось він sexual harassement[9] по-українському. Попав хлопчик. Надовго і наглибоко. Ні, Новицька звичайно знає, що замдиректора не виносить її істеричної натури, але так, щоб засерати стандартне робоче місце у такий непристойний спосіб… Фууууу.