Аеніль

Шум почав стихати. Ще кілька сильних поштовхів — заскрипіли дерев’яні перегородки на стелі, книжкова шафа з’їхала вбік. Тремтіння і звук стихли, однак минуло ще чимало часу, перш ніж чоловік із жінкою ворухнулися.

Вони довго безмовно обтрушували один одного та крісла. Коли знову сіли, чоловік сказав:

— Треба буде укріпити стелю. Це приміщення нікуди не годиться.

— Як довго це триватиме? — розлючено запитала Ірене.

Майстер стенув плечима.

— Вони вже не в змозі його контролювати. Це погано закінчиться, — сказала вона.

— Вони його ніколи не контролювали.

— Тобто?

— Це не вони притягли його сюди. Ніколи б не наважились. Воно прийшло само.

— Але ж…

— Вони вигадали цю легенду, аби здаватись сильнішими. Воно нападе на них у першу чергу.

Ірене озирнулася на рукопис, що продовжував лежати на порожній полиці, притрушений пилом.

— Досить про ці неприємності, — глухо промовила вона. — Давайте обговоримо щось радісніше. Я виконала доручення майстра Стесагора й переглянула всіх кандидатур для учнівського відділення Клану. Цього року дуже мало вартих уваги. На відділенні алхімії лише четверо ронейців. Жоден з них нічим особливим не вирізняється, але вони повинні увійти до Клану за правом крові.

Вона махнула рукою і в повітрі з’явилося коло. У ньому по черзі виникали зображення першокурсників, що у цей час мирно спали у своїх ліжках. Останній хлопець був загорнутий з головою.

Ірене кілька хвилин терпляче чекала, потім рішуче підійшла до кола й черкнула по поверхні пальцем. Хлопець відкинув ковдру і став протирати очі. Він стривожено озирався по боках, не розуміючи, що його розбудило. Задоволена Ірене повернулася у своє крісло.

Майстер Елітіс лише краєм ока зиркав на її старання. Він про щось напружено думав. Ірене терпляче чекала його відповіді.

— Я ось подумав, що ми зробили велику помилку, коли видозмінили захисні чари кімнат наших учнів, — промовив він нарешті. — Тепер вони найменш захищені з усіх відділень.

— Це давні сумніви, — сказала Ірене, роздратована, що він не прокоментував її слова й зображення. — Але ми можемо спостерігати за ними й допомогти у разі небезпеки, у той час як на інших відділеннях, якщо щось відбуватиметься у кімнаті, викладач не зможе нічого зробити.

— Ніхто ще не потребував нашої допомоги. Скільки пам’ятаю, у жодній з кімнат учнів в Академії нічого не сталось. Ми використовуємо ці зміни лише задля шпигування за ними. Серед них є талановиті, які відчувають це. Чи дізнаються інакше. Вони перестають відчувати себе у безпеці. У їхніх серцях з’являються страх і тривога, а зовсім не специфіка алхімічних чарів. А потім ненависть і злість. Мені здасться, це — основна причина того, що з нашого відділення виходить найбільше Темних.

Ірене слухала уважно, але не сказала нічого. Коли майстер говорить серйозно, з ним краще не сперечатися.