Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
Обличчя майстра стало серйозним, але відповів він байдуже:
— Я нічого не можу зробити. Треба було думати раніше, я тебе попереджав. Але я не став би надто переживати на твоєму місці. Факели Зеленого Полум’я не зачіпають Темних.
Жінка відхилилася назад.
— Що ж. Давайте перейдемо до справ, — промовила вона холодно й рішуче, немов попередньої розмови не було. — Ви отримали вимоги Ордену?
— Так, — сказав чоловік і дістав з кишені мантії згорнений пергамент. Він передав його Ірене, й вона почала уважно читати.
Майстер підвівся й став походжати по кімнаті. Потім зупинився і підійшов до книжкової шафи, що стояла у кутку. Почав зосереджено перебирати книги й папери, немов щось шукав.
— Як ми і вважали, — промовила Ірене, — вони хочуть включити нас до складу Ордену. Це ультиматум, а не перемовини.
Чоловік озирнувся на неї, але нічого не сказав.
— Деякі пункти слабкі. Ми зможемо потягти час, але сутичка рано чи пізно станеться. Хіба що ви згодитесь повністю підкоритися Темряві?
— Ми не згодимось на це. Цей папірець образливий. Майстер Стесагор навіть не прочитав його, він наказав його спалити. А заодно й посланця, що його приніс. Я ледве його відмовив. — Майстер говорив і продовжував щось шукати у шафі. На його обличчі з’явилася сумна усмішка, коли він дістав якийсь пошарпаний рукопис з-під купи паперів. Обтрусив його від пилу, поклав на вільну полицю й повернувся обличчям до Ірене. — Але переговори вигідні для нас. Нам необхідний час, щоб зібрати сили.
— Буде складно боротися з ними, — задумливо промовила Ірене. — Але ми маємо перевагу. Їм невигідно знищувати нас, тому вони лише спробують залякати. Їм потрібно, щоб ми увійшли до Ордену — добровільно або примусово. Від нашого знищення вони програють. Баланс буде порушено, і Вісім Кланів перестануть існувати, якщо хоч один зникне.
— Нещодавно вони включили до себе Сьомий Клан. Тепер усі три темні клани входять до Ордену.
— Як їм це вдалося? — стривожено запитала Ірене.
— Захопили їхнього голову та катували його. І дочку заступника. Вони й решта швидко погодились. Зрештою, цього можна було очікувати. Сьомий Клан такий же темний, як і Орден. Це була майже дружня угода.
— Але ж вони запевняли нас, що боротимуться?! Симоніда, а її брат там, постійно переконувала мене в цьому! — обурилася Ірене.
— Вони й боролись. Але жертвувати своїм життям заради міфічної самостійності вони не будуть.
— Тепер на черзі ми і Четвертий Клан…
— Думаю, що тільки ми.
— Що? — Ірене здивовано зиркнула на майстра. Потім перевела погляд на полицю, біля якої він стояв.
— Усі три світлі клани до смерті пересварились поміж собою, а Четвертий дуже сильний і дбає лише про власні інтереси. Їм достатньо мати половину голосів — і вони зможуть повністю контролювати Вісім Кланів, бо світлі ніколи не домовляться з Четвертим.
— Вони й з нами ніколи не домовляться. Ми співпрацювали лише з Четвертим і Сьомим. Вони й так фактично контролюють Вісім Кланів.
— Було б непогано довести їм це.
— У крайньому випадку ми можемо вийти з Вісімки. Ми не настільки сильні зараз, щоб обов’язково там бути.
— Але ми входимо до восьми найсильніших кланів Академії. І буде важко пояснити усім, чому ми полишаємо Вісімку. Ми лише програємо від цього.
— Я так не думаю. — У голосі Ірене чувся скептицизм. — Наодинці ми зможемо стати значно сильнішими.
— Твоя помилка у тому, що ти вважаєш, ніби всі мають такі сили, як ти, — відповів майстер. — Якщо ми вийдемо з Восьми Кланів, ми розсиплемось, як стос ветхого пергаменту. Усі злякаються й полишать Клан.
— Ми можемо не дозволити їм зробити це, — зі зловісною усмішкою промовила Ірене.
— Чим ми тоді відрізнятимемось від Темних?
Усмішка зникла, і Ірене вимушено кивнула. Після хвилинної мовчанки вона запитала:
— Ви хотіли щось мені показати? — Вона перевела погляд на рукопис.
Замість відповіді майстер Елітіс повернувся й сів у своє крісло. Його погляд не говорив нічого. Ірене завжди інтригувала така його поведінка. Вона грайливо усміхнулася, піднялася зі свого маленького крісла й підійшла до полиці. Взяла рукопис і стала його гортати.