Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
За своїм столом Аеніль довго розкладала книги з алхімії, чисті та з нотатками аркуші, пера, чорнило та невеликий набір інгредієнтів, які їм необхідно було зібрати для сьогоднішнього заняття. Вона майже усі вихідні нишпорила садом, лісом та підземеллями Академії у пошуках цих порошків, камінців, моху та трав, у той час як більшість її однокурсників просто виміняли усе в старших учнів або випросили у ключника. У цього доброго старого було все, що завгодно.
До класу зайшли Нітетіс з Еліною. По дорозі вони продовжували сперечатися, але Нітетіс знайшла час, щоб підбадьорливо глянути на Аеніль і спитати:
— Як справи?
— Нормально, — ледь чутно відповіла Аеніль.
Дивно, як Нітетіс вдасться робити купу справ одночасно: не припиняючи розмови з Еліною, вона почала розкладати на столі власні записи, пробігати їх очима, перекинулася кількома словами з братом — Леонтом, який теж щойно зайшов до класу.
Леонт був таким же чорнявим, енергійним і веселим, як і його сестра. Але, на відміну від неї, часто поринав у роздуми, і на його чолі з’являлися зморшки. Зі сторони це було досить смішно, та з нього ніхто не сміявся, бо він міг за себе постояти. Навіть Савлій його побоювався.
Хлопець радісно кивнув Аеніль і сів поряд з сестрою. Час від часу він поглядав на дівчинку, немов збирався щось запитати, але так нічого й не сказав. Це була його звична поведінка, що вже давно дратувала Аеніль, тому вона його просто ігнорувала.
Несподівано Аеніль подумала, що не така вже в неї і погана група. Лише Савлій її дістає, з іншими у дівчинки більш-менш нормальні стосунки. Еліна і Тім теж іноді з неї сміються, але не надто образливо. Ембла її подруга, Нітетіс теж добре до неї ставиться. Та й Леонт. Він, хоч і часто її дратує, іноді навіть вступається за неї, як і Нітетіс. А от Ембла її ніколи не захищала, та це не мало значення. Так що не все так погано, як здавалося їй кілька хвилин тому, коли з неї сміялося піввідділення.
Відчинилися бокові двері, і до класу зайшов зі свого кабінету майстер Евагор Елітіс. Він кивнув учням, потім махнув рукою на їхню спробу підвестися й привітатися, як вимагали інші викладачі, і сів за свій стіл.
Якийсь час він ретельно вивчав свої записи, лише зрідка уважно і пронизливо поглядав на учнів. Одного разу його погляд зупинився на Емблі, і в очах майнула стривоженість. Іншого разу він поглянув на Аеніль. Вона помітила цей погляд і опустила голову, почервонівши. Їй було соромно, що викладач бачить її здоровенний синець та червоні від сліз і кашлю очі. Вона боялася, що він зараз скаже їй щось перед усією групою, але чоловік мовчки повернувся до своїх записів.
Через кілька хвилин майстер Елітіс підвівся й жестом наказав Емблі розставити казанки для приготування сумішей перед кожним з учнів. Сам став походжати по класу і розповідати, що саме і як вони будуть готувати з того, що їм треба було знайти. Він задумливо поглядав на те, як незграбно Ембла справлялася з розставлянням казанків.
Вони мали створити суміш, яка викликала густий і тривалий туман у приміщеннях.
Замість того, щоб слухати викладача, Аеніль вслухалася у шепотіння за сусідніми партами. Їй здавалося, що всюди звучить її ім’я, що одногрупники або думають, як з неї насміятися, або просто перемивають їй кісточки. Куди й поділося задоволення від своєї групи, що охопило її кілька хвилин тому.
Насправді, лише за партою перед Аеніль, де сидів Савлій з Тімом, кілька разів згадали дівчинку сміхом. І лише у Савлія цей сміх був недобрим.
— Я сказав, що можна розпочинати, — несподівано пролунав різкий, але спокійний голос викладача над головою Аеніль. Вона пропустила все, що він говорив раніше.
Дівчинка почервоніла і взялася за казанок. Добре, що процес приготування цієї суміші був описаний у підручнику. Вона відкрила його, але майстер сердито глянув на неї і промовив:
— Я ж сказав, що це самостійна робота!
Під хихотіння, що лунали класом, Аеніль довелося закрити книгу. Тепер їй залишалося надіятися лише на долю, адже сиділа вона сама і підказати було нікому. Зрозуміло, що завдання вона не виконає, бо все прогавила. Добре буде, якщо суміш не вибухне. Але сталося усе навпаки…
Коли Аеніль відвернулася на хвилину до шафи у пошуках стабілізуючого порошку, Савлій непомітно щось підсипав у її казанок.
І щойно Аеніль вкинула знайдений порошок, як пролунав глухий звук і весь вміст казанка опинився на парті та на самій дівчинці. Обличчям і мантією стікала смердюча зеленувата рідина. Аеніль захотілося провалитися крізь землю, щезнути назавжди. Увесь клас зайшовся реготом, не втрималася й Ембла. Навіть завжди суворий і похмурий викладач теж усміхнувся.