Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Научная фантастика » Скляне прокляття
Скляне прокляття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Скляне прокляття

Электронная книга - «Скляне прокляття». Краткое содержание книги:

Александр фон Гумбольдт був найбільшим мандрівником і вченим-натуралістом кінця 18 — середини 19 століття. Маршрути експедицій завели його далеко за межі Європи — до Центральної Азії, Південної та Північної Америки. Він помер у 1865 році, не залишивши після себе прямих нащадків. Герой цього роману Карл Фрідріх фон Гумбольдт не має до нього стосунку і є витвором авторської фантазії.
Високо в горах Бандіагари у Французькому Судані (сучасному Малі), етнограф Рихард Беллхайм у жовтні 1893 року виявив покинуте багато століть тому місто таємничого народу теллем, який прибув у ці краї з Центральної Сахари. Згідно з переказами, ці люди мали дивовижні астрономічні знання. Повернувшись до Берліна кілька тижнів потому Беллхайм робить доповідь, на яку запрошують Карла Фрідріха фон Гумбольдта. Але, як не дивно, Рихард Беллхайм більше не впізнає друга своєї юності. Більше того — відтоді, як етнограф повернувся з Африки, він дивовижно змінився, — навіть, схоже, почав живитися склом. Дружина Беллхайма, Гертруда, умовляє Гумбольдта з’ясувати, що ж насправді сталося з її чоловіком в Африці. І ось «Пачакутек», повітряне судно мандрівника й дослідника, доправляє Гумбольдта, Оскара, Шарлотту й Елізу в гори, де їм належить відшукати сліди Скляного прокляття…
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 70
Перейти на страницу:

— Ти так гадаєш? — Гумбольдт скинув брови вгору.

Відтоді, як учений на знак протесту проти наукової рутини та застарілих поглядів на природу ретроградів-академіків обернувся спиною до університету, йому вдалося створити щось на кшталт маленького приватного дослідницького загону, завданням якого стало розслідування та пояснення незвичайних, а почасти й зовсім неймовірних подій і феноменів. Почалося все з відкриття раніше нікому не відомого індіанського племені в Перу, яке вміло будувати літальні апарати. Невдовзі після цього було здійснено експедицію у східну частину Середземного моря, де дослідникам довелося зіткнутися на морському дні з гігантськими механічними монстрами. Обидві справи викликали підвищену цікавість у багатьох країнах, і якщо вже керівництво університету надіслало запрошення, значить, звістка про відкриття та пригоди Гумбольдта і його супутників досягли найвпливовіших наукових кіл.

— Ну ж бо, дядьку, — не витримала Шарлотта. — Відкривай!

Гумбольдт неквапливо рушив до кабінету. Так само, не поспішаючи, він узяв ніж для розрізання паперу й відкрив конверт. Вийняв звідти аркушик дорогого паперу ручної роботи і розгорнув його. Потім, зсунувши брови до перенісся, заходився читати. Наразі його обличчя проясніло.

— Беллхайм! — нарешті вигукнув він. — Не може цього бути!

— Хто?

— Рихард Беллхайм. Один із найбільших етнографів нашого часу. Ми з ним разом провчилися кілька семестрів. Чудовий хлопець! Скільки ж це років ми не бачилися?!

— А чому?

— Тобі добре відомо, що я весь час подорожую, та й він також. Рихард — спеціаліст із Африки, і проводить там більшу частину життя. Та це не його почерк. Мабуть, тут лише офіційне запрошення. — Він перевернув аркушик. — Ага, ось: «Два роки в Сахарі», — Гумбольдт злегка присвиснув. — Довгенько, нівроку!

— А що пишуть у запрошенні?

— За три дні він зробить доповідь про свою експедицію. Нам надіслали два квитки. Подивися лишень у конверті!

Шарлотта подивилася. Там і справді лежали квитки, надруковані на цупкому папері із золотим краєм.

— А про що говориться в самому листі?

Гумбольдт поправив окуляри й одразу зробився дуже серйозним.

— Що там? Ну не муч мене!

— Схоже, там буде присутній сам імператор. Тут сказано, що він надасть університету цю високу честь. Серед запрошених будуть лише придворні та офіційні особи. — Він із жалем кинув листа на стіл. — Дуже шкода. А я б із задоволенням послухав доповідь старого приятеля.

— Що ти маєш на увазі?

Гумбольдт сумовито усміхнувся.

— Ти хіба не розумієш? Протягом кількох останніх років Німеччина намагається заволодіти колоніями на Африканському континенті. При цьому думка самих корінних мешканців Африки нікого не цікавить — її шматують, неначе солодкий пиріг. Це ганебна сторінка в історії Німеччини, проте, як завжди, спритні політики намагаються все виправдати «національними інтересами», — останні слова він вимовив так, ніби вони були огидними на смак. — Якщо Беллхайм у присутності імператора доповідає про свої дослідження у Північній Африці, то мова, швидше за все, йтиме про можливість отримання нових колоній, а мене це абсолютно не цікавить. Я спробую зустрітися зі старим приятелем десь в іншій обстановці — віч-на-віч і в більш невимушеній атмосфері. Тоді й побалакаємо.

— Але ж імператор… — Шарлотта дивилася на дядечка, широко відкривши очі. — Я ще ніколи не бачила його величності Вільгельма зблизька.

— Навіть якщо ти туди й потрапиш, тобі навряд чи це вдасться, — відповів учений. — Його оточуватиме ціла армія агентів служби безпеки. Крім того, зблизька він має зовсім не такий імпозантний вигляд, як на парадних портретах.

— Мені байдуже. Ти лише уяви собі, скільки там буде цікавих людей! Парадні сюртуки та фраки, розкішні сукні дам! Я ще ніколи не бувала в такому товаристві. Ну, будь ласка, давай підемо! Дядечку!

Гумбольдт підкотив очі до стелі.

— Мені більше не подобається університет, тож я вважаю за краще ігнорувати подібні збіговиська. Я зовсім не від того, щоб прослухати цікаву доповідь, але відчуваю, що тут пахне брудною політикою. Імператорські прислужники підлещуватимуться до хазяїна, плазуватимуть і вилизуватимуть його чоботи. Як і годиться, всі з’юрмляться навколо Вільгельма та його дружини, намагаючись опинитися якомога ближче до них. Нічого спільного з наукою. Сама лише політика. А це вже, повір, — брудна справа.

— Ну будь ласка, — не вгавала Шарлотта. — Усе ж таки Беллхайм згадав про тебе. А у запрошенні ще про щось сказано?

— Ану, зажди… — Гумбольдт знову розгорнув листа. — О! Тут іще є приписка, та вже іншим почерком. Це ж… о, дідько! — Він підніс листа до світла й поправив окуляри. — Мені, здається, вже час до окуліста. Ти б не змогла прочитати?

Шарлотта взяла листа.

— Підписано Гертрудою Беллхайм. Це його дружина?

— І гадки не маю. Мабуть, він усе ж таки одружився, поки я подорожував білим світом. І що ж вона пише?

Дівчина почала читати:

— «Вельмишановний пане фон Гумбольдт! Від імені свого чоловіка я хочу запросити Вас і одного з Ваших постійних супутників на доповідь, яка відбудеться двадцять сьомого грудня о восьмій годині вечора у Великій аудиторії університету Фрідріха Вільгельма. Мені відомо, що свого часу Ви мали багато спільного з моїм чоловіком, тому я вважаю своїм почесним обов’язком звернутися до Вас особисто. Прошу Вас, зробіть ласку і скажіть моєму чоловікові хоча б кілька слів. Зарані дякую вам безмежно. З глибокою пошаною — Гертруда Беллхайм».

Гумбольдт узяв листа з рук племінниці й іще раз уважно перечитав.

— Дивно, — нарешті, пробурмотів він.

— Що саме?

— Чому ж він сам не написав ані слова? І яким таким чином я зроблю їй ласку, побалакавши з Рихардом? Складаться враження, що вона чимось стурбована.

Шарлотта кивнула головою:

— Ти маєш рацію. Це справді дивно. Мені здається, що ти маєш у цьому розібратися. Але ти зможеш це зробити, тільки якщо сходиш туди. А я вирушу разом із тобою! — І вона посміхнулася дядькові найбільш променистою з усіх своїх усмішок.

Учений скептично здійняв брову вгору.

— Ти кажеш так через те, що справді зацікавилася, чи ти просто хочеш потрапити на прийом?

Він підніс листа до очей, ніби намагаючись відшукати розгадку між рядків, та зрештою здався.

— Гаразд, — зітхнув він, — умовила.

— Дякую! — Шарлотта обняла дядечка і цмокнула у щоку. — Ти — найкращий!

Цієї миті двері кабінету прочинилися, й до приміщення зазирнуло веснянкувате личко, обрамлене рудими косами. Лєна власною персоною.

— Ви ще продовжите заняття, герр Гумбольдт, чи нам можна розходитися?

— Всі вільні, — відповів учений. — Про заняття можете поки що забути. Допоможіть Елізі на кухні, нагодуйте коней і починайте прикрашати ялинку. Але не забудьте як слід прибрати в кабінеті й витерти дошку. Перш ніж почати роздавати різдвяні подарунки, я хочу, щоб усе сяяло.

— Ур-ра-а! — за цим вигуком почулося тупотіння чотирьох пар ніг, а згодом до нього додалося стримане хихикання.

Гумбольдт обтер хусточкою спітніле чоло:

— Якби я знав, що мені дістанеться мішок бліх, то я б сто разів подумав, перш ніж запрошувати до себе приятелів Оскара.

— Гадаю, ти з цим упораєшся, — зауважила Шарлотта. — І мені здається, тобі це було корисним. Відтоді, як у домі з’явилися підлітки, ти став частіше сміятися.

— Ти справді так вважаєш? — зітхнув Гумбольдт. — Головне, щоб моя основна робота від цього не потерпала. А що за листа адресовано тобі? Ти ж так його й не розпечатала.

— Ой, справді, — Шарлотта знову поглянула на конверт, котрий усе ще тримала в руці. Від хвилювання вона зовсім забула про нього. Адреса та ім’я відправника виявилися на зворотному боці конверта: Марія Ритмюллер, курортний отель Хейлігендамм.

Гарний настрій дівчини розтанув без сліду.

3

Сер Джейбс Уїлсон був живою легендою. Сама королева Вікторія визнала його досягнення у вивченні зоряного неба, а колеги-астрономи не лише шанували, але й побоювалися. Крім того, Уїлсон вважався найзнаменитішим збирачем об’єктів позаземного походження у Великобританії. Він був, так би мовити, пристрасним «мисливцем на метеорити». Настільки пристрасним, що почасти міг навіть забути про те, як годиться поводитися справжньому джентльмену.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 70
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)