Скляне прокляття

— Документи загубилися під час переїзду. Ми з твоїм батьком усе обнишпорили, але так і не знайшли їх.

— Дуже зручно, правда? — засміялася Шарлотта. — Та навіть якщо документи зникли, то десь мали б залишитися їхні копії. У сімейного лікаря, в мерії, в акушерки. Проте їх немає. Дивно, чи не так? До речі, про акушерку. Знадобилося чимало зусиль, щоб її розшукати. Дуже неприємна пані. У мене склалося враження, що за гроші вона ладна зробити все, що завгодно. Тепер я ставлю запитання: що ж із усього цього є правдою? Я твоя дочка, чи мене удочерили законним шляхом? А, можливо, існує і третій варіант? — на очах у дівчини заблищали сльози.

Пані Ритмюллер гнівно скинула вгору брови:

— На що ти натякаєш?

— На те… — Шарлотта схлипнула, — що ти інсценувала вагітність, а мене купила за гроші, неначе річ, у якоїсь зубожілої до краю жебрачки. Це інколи трапляється в суспільстві, де люди мають достатньо грошей і влади. — Вона втерла очі.

Жінка голосно зітхнула.

— Це неймовірно! Я не дозволю висувати мені такі страшні звинувачення! А надто в присутності представника влади й мого брата. — Вона вихопила годинника з рук сторопілого нареченого й запхнула йому до жилетної кишені. — Годі вже з мене, оце й усе, що я тобі скажу! Ти ще пошкодуєш про те, що наважилася шпигувати за моєю спиною. Я тобі цього не подарую, любенька фрейлейн! А тепер притьмом збирай речі й гайда звідси!

Шарлотта високо підняла голову. Зціпивши зуби й ледве стримуючись, щоб не заридати, вона промовила:

— Нікуди я з тобою не поїду!

Пані Ритмюллер скочила на ноги, її шовкова сукня загрозливо шелеснула:

— Хочеш війни? Чудово! Тоді доведеться застосувати силу. Пане жандарм, будьте ласкаві, проведіть мою дочку до ландо. А я тим часом зберу її речі.

Поліцейський вдягнув кашкета й розгладив вуса.

— Мені дуже шкода, фрау Ритмюллер. Я не суддя, але документи і заява фрейлейн Шарлотти дають підстави сумніватися в тому, що вона ваша дочка. Єдине, що я можу вам порадити: зверніться до суду і з його допомогою проясніть усі ваші сімейні справи. Більше я нічим не можу бути вам корисний. На мене чекають невідкладні справи. — Доторкнувшись двома пальцями до кашкета, жандарм покинув вітальню, при цьому Оскару здалося, що він відверто нудився цією розмовою і дуже радий вшитися звідси.

Пані Ритмюллер провела поліцейського сердитим поглядом. Хай там як, а вона розуміла, що програла. І все ж таки, перш ніж піти, вона зупинилася й кинула на Шарлотту роздратований погляд.

— Це твоє остаточне рішення?

— Так. Я залишаюся тут.

Жінка схопила нареченого під руку.

— Ходімо звідси, Бернхарде!

З цими словами вона гордовито попростувала до дверей. Усі, хто був присутній при цій сцені, дочекалися, поки ландо від’їде від під’їзду, а потім обернулися до Шарлотти. Гумбольдт ошелешено застиг на місці, не в змозі вимовити й слова. Оскар теж розгубився.