Повернення до зірок
- Автор: Гамильтон Эдмонд Мур
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Переводчик: Сергій Тищенко
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Повернення до зірок». Краткое содержание книги:
Всесвіт знаходиться на межі громадянської війни. Королівство Фомальгаут роздирають протиріччя між людьми та негуманоїдами.
Та якась темна невідома досі сила стоїть за цим, здавалося б, прикордонним конфліктом.
Чи зможе Гордон завадити таємничим прибульцям підкорити народи Галактики?..
— Де Ліанна? — Запитав Ґордон.
— Вона чекає на тебе. — Зарт Арн махнув у бік суміжної кімнати. — Вона хотіла бути тут, але ми вирішили, що краще, якщо вона побуде там… поки ти остаточно не оговтаєшся. Ґордон відчув, як шалено закалатало серце. Реальність чи видіння, істина чи безумство — яка різниця? Він живий, і Ліанна чекає на нього. Він схопився і полегшено розреготався, коли вони кинулися до нього, щоб підтримати.
— Я довго чекав — сказав він Зарт Арну, — Іноді приходив у відчай. Але тепер все добре. Життя таке, яким воно є. Чи не можна ще стаканчик цього пекельного вогню, га? Та добре було б якийсь одяг.
Зарт Арн подивився на свого компаньйона.
— Як ви вважаєте, Лекс Вель?.. Ґордон, познайомся з сином Вель Квена. Він замінив тут свого батька. Без нього я б ніколи не розв’язав цю важку задачу.
— Так, — підтвердив Лекс Вель. І додав, щиро потискуючи руку Ґордона: — А вставати вам поки що рано. Відпочиньте ще трохи, потім ми повернемося до цієї розмови.
Ґордон не без жалю ліг знову. Зарт Арн сказав:
— Ти не уявляєш, який прийом чекає на тебе у Трооні. Мій брат — один з небагатьох, хто повністю у курсі всього. Він знає, чим я тобі зобов’язаний. Але віддячити тобі у повній мірі, на жаль, ми не в змозі.
Ґордону згадалося, як Джал Арн, щойно прийнявши всю повноту влади після загибелі батька, сам ледве уникнув замаху на своє життя і звалив на Ґордона важкий тягар влади та захисту Імперії. І Ґордон, треба відзначити, викрутився з ситуації з честю — завдячуючи Небу та неймовірному, божевільному везінню. На його губах пробігла посмішка.
— Дякую.
І, непомітно для себе, Джон Ґордон знову занурився в сон. Коли він прокинувся, світло було не настільки яскравим, тіні подовжилися. Зарта не було в кімнаті. Лекс Вель оглянув Ґордона та вказав на одяг, який висів на спинці крісла. Ґордон одягнувся. Він ще відчував тремтіння у колінах, але сили швидко поверталися. Костюм з тієї самої шовковистою тканини, яку він добре пам’ятав: безрукавка, штани мідного кольору і плащ. Ґордон поглянув у дзеркало: ніколи раніше він не бачив себе в цьому вбранні. На тілі Зарт Арна воно виглядало цілком природно, а зараз змусило його посміхнутися. Він ніби потрапив на бал-маскарад. Аж раптом йому відкрилася страшна правда: Ліанна ніколи його не бачила! Вона кохала його, коли він був у образі Зарт Арна, і лише потім дізналася, що він — це Джон Ґордон з XX століття. Що відбудеться, коли вона побачить його у цьому, теперішньому вигляді? Можливо, тепер він буде для неї звичайним, навіть, непривабливим?.. Ґордон невпевнено звернувся до Лекс Веля:
— Можна ще стаканчик цього стимулятора?
Той оцінююче поглянув на нього, потім приніс потрібне. Ґордон осушив стакан, і тут з’явився Зарт Арн.
— Що відбувається?
— Не знаю, — зам’явся Лекс Вель. — Все було добре, а потім…
Зарт Арн привітно посміхнувся Ґордону:
— Здається, розумію. Це через Ліанну?
Ґордон ствердно кивнув.
— Мені щойно спало на думку, що вона… Що вона мене жодного разу не бачила.
— Не турбуйся. Я описав їй твою зовнішність. Вона просила про це як мінімум десять тисяч разів. — Зарт Арн поклав руку на плече Ґордона. — Можливо, їй знадобиться якийсь час, щоб звикнути до тебе, але наберися терпіння. У її почуттях не сумнівайся. Вона дуже довго чекала — тут, далеко від свого королівства. — Безліч раз державні справи вимагали її втручання, але вона залишалася тут. Ігнорувала послання з Фомальгаута і не слухала мене. Єдина надія, що тебе вона буде слухати. Скажи їй, Ґордон. Скажи, що вона повинна повернутися до королівства.
— Справи кепські?
— Завжди погано, коли керівник держави не на місці. Вона, щоправда, нічого не розповідає, але послання з Фомальгаута йшли спочатку під грифом «терміново», тепер — «надтерміново». Поговориш з нею?
— Звичайно, — відповів Ґордон, радіючи, що нові турботи витісняють його власні проблеми.
— Прекрасно, — сказав Зарт Арн, беручи його під руку. — Сміливіше! Не забувай — вона знає тебе з моїх розповідей. І ніяк не очікує побачити Аполлона. Він так подивився на Ґордона, що той не зміг стримати усмішки.
— Дякую, друже, — з почуттям сказав Ґордон.
Вона чекала його у маленькій кімнаті з вікнами на захід. Снігові піки, здавалося, були облиті рідким золотом, а ущелини занурені у пурпурову тінь. Зарт Арн проводив Ґордона тільки до дверей. У кімнаті стояла тиша. Ліанна повернулася від вікна і Ґордон застиг на місці, не в силах рушити або заговорити. Вона була настільки ж прекрасна, як і в його спогадах: тоненька, граціозна фігурка, чудове золотисте волосся з попелястим відтінком, сірі, ясні очі. Що відбувалося у серці Ґордона неможливо було передати словами; але він тільки тепер по-справжньому усвідомив, що все, що відбувається — реальність.