Samotni.com
- Автор: Космовська Барбара
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 978-966-429-455-0
- Переводчик: Игорь Андрущенко
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Samotni.com». Краткое содержание книги:
«Мерс» зірвався з місця, вереснувши шинами, і Віктор на частку секунди побачив у дзеркало заднього огляду худу постать Зоськи, що сновигала між калюжами талого снігу. Вона боролася з багнюкою, тягнучи торбу з якоюсь макулатурою.
«А може, це хтось інший?» — міркував хлопець.
Він заплющив очі. Віктор уявив собі, як звільняє Зоську від тягаря учнівських зошитів. Ця мить наповнила його дивною ніжністю. Такою приємною, що він похитав головою у відповідь, коли Шланг спонсорським жестом тицьнув йому під ніс пачку дешевих сигарет.
Додому хлопець повернувся годині о десятій вечора. Насправді від нічної тусовки він відмовився, вигадавши таку-сяку побрехеньку про те, що вчора перебрав, а от від картонних ящиків з поцупленою косметикою відкараскатися не зміг. Стоячи в кутку темної кімнати Валека, вони чекали на його комерційну хитрість і спритність. Відтак кульки, повні «лівого» краму, Віктор позапихав у комод для білизни, що вже давно правив за схованку. Він глянув на дві камери, занадто дорогі, щоб швидко знайти для них нового власника. Інтернет-аукціони відпадають, адже Валек такі угоди забороняє, у ломбардах теж небезпечно… Залишається виїзна торгівля. Це гидке гасання й умовляння. Підсовуєш, вихваляєш і тремтиш од страху… Він різко встав із витертої канапи, аж метал жалісно рипнув.
— Вікторку, це ти?
Вона завжди так віталася. Трохи хрипким, слабким голосом, який дедалі важче пробивався крізь стіни.
— Зачекай, бабусю! — він відвернувся до подряпаної стіни.
Хлопчина зарився обличчям у долоні, і так, в улюблений спосіб, загойдався всім тілом. Швидко взяв фірмову куртку, що нагадувала йому про той короткий період, коли він працював на заправці. Похапцем накинув її на плечі і став на порозі просторої темнуватої кімнати.
— Ти чимраз пізніше вертаєшся з того Головного управління нафтопродуктів, — тихо поскаржилася бабуся. Трохи злякано, що та фраза роздратує онука. — Коли ж тобі вчитися?
На нього дивилися довірливі, теплі очі, глибоко посаджені на зморшкуватому обличчі. На м’який помах бабусиної руки онук підійшов ближче, і вона, як і щодня, погладила його тремтячою рукою по щоці. Він підсунув стілець до ліжка.
— Але вони добре платять, — пригадав хлопчина, намагаючись посміхнутися до старенької. — Щойно ми з тобою вилікуємося, я кину цю роботу. — Він зиркнув на тацю, наповнену ліками. — Ти все випила?
Вона весело кивнула.
— А ці нові? Щоб покращити кровообіг?
— Нові теж. Я не забула! — похвалилася вона, мов дитина. — Я вже так хочу встати, походити по кухні… І вареників наліпити. І хрущиків напекти. Ти ж так їх любиш, ті мої хрущики…
— Ще трохи, і наліпиш.
Парубійко почувався біля неї сильним і мудрим. Він порився в кишенях своїх джинсів і витягнув зім’яту пачку фруктових цукерок. Дешевих і липких, але вони смакували їй найдужче.
— Увімкнути тобі радіо?
Старенька не чула: намагалася розкрити пачку. У нього склалося враження, що вона щаслива. Хлопчина з подивом подумав про рятівний вплив кількох карамельок, які, мабуть, якимось дивом підсолоджували гірке життя хворої старої жінки. Він не спитав, чи телефонувала мати, хоча робив це раз у раз цілих три роки.
«Сьогодні ні», — вирішив юнак, бачачи, яка бабуся осяйна та спокійна перед черговим безсонням. Зрештою, навіщо питати? І так зрозуміло, що не телефонувала. Чому б їй було робити це зараз? Такого звичайного, похмурого вечора, який вітром повимітав із вулиць навіть місцевих дворняг?
Він швидко заварив чай в улюбленому, пощербленому горнятку бабусі. Поставив на столик, який перетворився на аптечну поличку. Запнув гардини — їх уже треба було прати. Бабуся спостерігала за його граційними рухами.
Хлопчина зловив її сторожкий погляд.
— На добраніч, — він насилу посміхнувся.
— На добраніч, любий, — сказала старенька. — Сьогодні ніхто не телефонував, — докинула вона, коли онук уже зачиняв двері.