В’язень Неба
- Автор: Сафон Карлос Руис
- Серия: Цвинтар забутих книжок #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «В’язень Неба». Краткое содержание книги:
Книга содержит нецензурную брань
Незнайомець проігнорував зухвалість моєї іронії.
– Ні, дякую. Я хочу саме цю книжку. Ціна не має значення.
Я знехотя кивнув на знак згоди й попрямував до шафки. Потім дістав ключ і відімкнув засклені дверцята, відчуваючи на спині пронизливий погляд незнайомця.
– Усе цінне завжди замкнене на ключ, – зауважив він стиха.
Я дістав книжку з полички й зітхнув.
– Ви колекціонер?
– Можна й так сказати. Але колекціоную я не книжки.
Я обернувся до нього, тримаючи «Графа Монте-Крісто» в руках.
– А що ви колекціонуєте, сеньйоре?
Незнайомець, знову проігнорувавши моє запитання, простягнув руку за книжкою. Мені довелося докласти неабияких зусиль, щоб не піддатися пориву покласти її на місце, замкнути шафку й викинути ключ. Але батько б не пробачив, якби я зірвав такий вигідний продаж у такі непрості для нас часи.
– Ціна – тридцять п’ять песет, – оголосив я, перш ніж віддати покупцеві книжку, сподіваючись, що сума змусить його змінити свою думку.
Але той незворушно кивнув і з кишені костюма, що не вартував, либонь, і одного дуро, дістав стопесетову[6] купюру. Мене взяв сумнів: а що як банкнота фальшована?
– Боюся, в мене не буде решти з такої великої суми, кавальєро[7].
Можна було б запропонувати незнайомцеві почекати, доки я збігав би до найближчого банку, щоб розміняти гроші, а разом із тим переконатися, що вони справжні, але мені не хотілося лишати цього типа самого в книгарні.
– Не турбуйтеся. Гроші справжні. Хіба не знаєте, як перевірити? – незнайомець виставив купюру проти світла. – Бачите, ось водяний знак? І захисні стрічки. І волокниста текстура…
– Ви знаєтеся на фальшуванні?
– У цьому світі все фальш, молодий чоловіче. Все, окрім грошей.
Він поклав купюру мені в руку і, склавши мою долоню в кулак, поплескав по ньому.
– Решти не треба. Лишіть собі до мого наступного візиту, – сказав покупець.
– Але це величезні гроші, сеньйоре! Аж шістдесят п’ять песет…
– Дрібниця.
– У будь-якому разі я мушу написати вам розписку.
– Я вам довіряю і без цього.
Незнайомець байдуже оглянув «Графа Монте-Крісто».
– Я купив цю книжку в подарунок. Хочу вас попросити, щоб ви особисто передали її.
Я завагався на якусь мить.
– Зазвичай ми не розвозимо покупки, але у вашому випадку залюбки доправимо книгу без жодної доплати. Але дозвольте запитати, чи одержувач живе тут, у Барселоні, чи?..
– Саме тут, – пролунала відповідь.
У крижаному погляді незнайомця наче промайнула задавнена лють.
– Може, ви бажаєте зробити дарчий напис або докласти якесь особисте повідомлення, перш ніж я запакую вашу покупку?
Покупець незграбно розгорнув книжку на титульній сторінці. Тільки тепер я помітив, що замість лівої кисті в нього розфарбований порцеляновий протез. Незнайомець дістав перову авторучку й черкнув кілька слів. Потім віддав мені книжку й, обернувшись, подибав до виходу.
– Чи не будете ви такі ласкаві повідомити ім’я й адресу тої людини, якій потрібно вручити ваш подарунок? – гукнув я.
– Усе знайдете там, – навіть не озирнувшись, відказав покупець.
Я розгорнув книжку й відшукав сторінку, на якій незнайомець власноруч написав:
Фермінові Ромеро де Торресу, який повернувся з мертвих і володіє ключем від майбутнього.