В’язень Неба

– Хто?

– Осел, віслюк чи онагр – спокійна, мила й чарівлива тварина, чотиринога й непарнокопитна, що блукає горами й долами нашої рідної Іспанії. Однак у мініатюрній версії, на кшталт тих маленьких потягів, що продаються в іграшковій крамниці «Палау».

– Це глиняний віслючок, фігурка для вертепу, – пояснив батько.

– Якого такого вертепу?

Замість відповіді батько лише дістав із картонної коробки чималий макет ясел Христових із ілюмінацією. Я здогадався, що батько придбав їх, щоб виставити у вітрині книгарні, сподіваючись такою різдвяною рекламою привабити відвідувачів. Фермін тим часом уже розпакував різноманітні фігурки волів, верблюдів, свиней, качок, пальм, східних царів, Йосипа й Діви Марії.

– Упасти в ярмо націонал-католицизму й узяти на озброєння його підступні методи навіювання думок шляхом демонстрації лялькових вистав і експлуатації заяложених легенд – це, по-моєму, не найкраще рішення, – виголосив мій товариш.

– Не мели дурниць, Ферміне. Це добра традиція. Людям подобаються різдвяні вертепи, – відрізав батько. – Нашій книгарні бракує яскравих барв і радощів, таких потрібних у ці святкові дні. Погляньте на всі інші крамниці довкола, і ви побачите, що наша проти них – наче похоронне бюро. Ну ж бо, підсобіть мені виставити вертеп у вітрині. І приберіть звідти всі ці книги Мендісабаля[17] про дезамортизацію. Вони тільки всіх відлякують.

– Ну ось, приїхали, – пробурмотів Фермін.

Утрьох ми підійняли ясла, розмістили їх у вітрині й порозставляли фігурки. Фермін допомагав неохоче, суплячись і шукаючи будь-якого приводу, щоб висловити свою незгоду з цим задумом.

– Сеньйоре Семпере, не майте моїх слів за образу, але це немовля Ісус утричі більше за свого начебто батька й ледве вміщається в колисці.

– Нічого не вдієш. Менші фігурки на базарі закінчилися.

– У мене таке враження, ніби коло Діви Марії лежить один із тих японських борців, які мають надмірну вагу, напомаджене волосся, а замість трусів – шматок тканини, пропущений між ногами.

– Борці сумо, – підказав я.

– Атож, саме вони, – погодився Фермін.

Батько зітхнув, скрушно похитавши головою.

– А крім того, погляньте на його очі. Здається, що він одержимий.

– Ферміне, замовкни негайно й увімкни краще вертеп у розетку, – наказав йому батько, простягаючи провід.

Фермін, наче фокусник, примудрився з дивовижною спритністю пролізти попід столиком, на якому стояли ясла, і дотягтися до розетки, що була аж наприкінці прилавка.

– Нехай буде світло, – виголосив батько, захоплено споглядаючи на новий блискучий вертеп книгарні «Семпере й сини». – Оновлення або смерть, – задоволено додав він.

– Смерть, – пробубонів собі під ніс Фермін.

Не минуло й хвилини відтоді, як було врочисто ввімкнуто ілюмінацію, а якась матуся з трьома дітьми вже зупинилася перед вітриною, щоб помилуватися яслами, і, повагавшись хвилю, наважилася зайти до крамниці.

– Доброго дня, – привіталася вона. – Ви маєте оповіді про життя святих?