Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Запала важка напружена пауза. Керка душила злість. Він не вірив жодному слову Хемфрі. Цей власник акцій «Кемікал фаундейшн», яка протягом всієї війни співпрацювала з Круппом, вже не раз кидав його під коток, куди мав би лягати сам. Однак він завжди знаходив спосіб вивернутися, а за козла відпущення тримав при собі його, генерала Керка, який вірою і правдою служив інтересам Америки, не прагнучи робити бізнес на крові солдатів, що вмирали по обидва боки фронту.
Генерал Керк був помітною фігурою на шахівниці відділу американських стратегічних служб у післявоєнній Європі. Він належав до того вимираючого племені розвідників-професіоналів, які працювали, так би мовити, з ідейних міркувань. Та генерал Джімм Керк не раз мав змогу переконатися, що для Морганів, Рокфеллерів, Дюпонів війна проти німецького фашизму закінчилась задовго до того, як у Потсдамі Кейтель поставив свій підпис на акті капітуляції, тому що їх противником на світових ринках був не Гітлер, не фашизм, а німецькі фірми. Власне, ідея антифашистської коаліції, яку підтримував і провадив у життя його кумир Франклін Рузвельт, ніколи не була популярною в тих найвищих колах, які вершать долю Америки.
Для Керка не було секретом, що вже через два дні після смерті Рузвельта в Білому домі постало питання про створення німецького бастіону проти комунізму. Ця політична концепція виникла під тиском тих королів бізнесу, які мали ділові зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Едвард Хемфрі був одним із них, адже патенти на нержавіючу сталь належали фірмам «Кемікал Фаундейшн» у Нью-Йорку і концерну Круппа у Рурі. Ще весною сорок п'ятого Джіммі Керк від душі посміявся, коли б хто сказав йому, що новий президент Америки і прем'єр Черчілль у своїй політиці будуть керуватися принципами, розробленими німецьким генеральним штабом, принципами, які були схвалені Гіммлером, Герінгом, а в останні дні «третього рейху» і самим Гітлером.
Мабуть, наступають часи, сумніші за воєнне лихоліття, коли такі яструби почали піднімати голови. Біснуватий Адольф назвав земну кулю «перехідним кубком», і ось після його невдалої спроби оволодіти цим трофеєм маніакальна ідея не дає спати нашим «ультра». Боже! Не карай їх так жорстоко… Не забирай у них розуму…
— Я запросив тебе, — сухо зауважив Хемфрі, — маючи на меті порадитись з вельми важливих питань. Однак бачу — ти не в формі…
Керк обернувся до Хемфрі і побачив, що той сидить за столом і пильно розглядає якісь папери. Генерал підійшов, вийняв хустинку, витер спітнілого лоба.
— Пробач, Едварде. Я слухаю.
Хемфрі жестом запропонував генералові сісти, потім вийняв з теки аркуш і заглибився в читання тексту. Керк думав: «Хто б він був, якби у розвідці становище кожного визначалось за принципом професійної відповідності і таланту? Однак він мій шеф і я мушу з цим рахуватися. Що я робитиму, коли мене усунуть? Поїду в Техас, сидітиму на ранчо, щотижня навідуватимуся до Уїчіто-Фолса випити склянку кислого, забрати пенсію і знову скніти в задусі. Ні, така перспектива не для мене. Поки можна — тримай бистрини. Я був потрібним йому до цього часу, тож треба, щоб і далі він не міг обійтися без мене… Горді мрії про свободу, яку дає високий професіоналізм, треба забути. Все те було модним при Рузвельті. Трумен — мілкота, йому потрібні такі, як Хемфрі, виконавці без власної думки, без фантазії, розмаху. Достоїнство, ініціатива, непересічна особистість — товар, попит на який різко падає.
— Ти знаєш Річарда Скемона? — раптом запитав Хемфрі, не піднімаючи од паперів голови.
— Ні… Хто цей Скемон?
— Начальник політичної комісії нашої цивільної адміністрації в Західному Берліні.
— Я працюю в Баварії. Західний Берлін не моя сфера.
— Цей Скемон доклав чимало зусиль до створення сепаратної німецької держави. Хоче сорок чотири мільйони західних німців поставити стіною проти червоної навали зі Сходу…
— Чудово… Однак для цього треба розірвати всі угоди, всі пакти з росіянами, бо поки вони наші союзники, містер Скемон повинен сидіти тихо…
— Він уже розробляє положення про нашу окупаційну політику на території СРСР.
— Містер Скемон не оригінальний. У нього був попередник…
— Хто?
— Мартін Борман… У сорок першому він увічнив свої думки в аналогічному меморандумі. Там теж йшлося про окупаційний режим на російській території, а сьогодні половина Німеччини червоніє з кожним днем дедалі більше. Рік тому фельдмаршал Монтгомері пробував створити групу «Норд-Вест», що з цього вийшло — ми знаємо…