Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
— Ти чимось схвильований, — сказав, підсовуючи Кернові пляшку.
— Ні, все о'кей. — Генерал посунув фотель ближче до вогню. — Трохи застудився. Цілий тиждень у горах… Вітри, дощ січе з ранку до вечора. Тепер от ангіна. П'ю гаряче молоко, аспірин…
— Допомагає?
— Та ніби трохи попустило…
— А що, крім ангіни, добув?
— Хвалитись нічим. Це озеро, ніби сейф з подвійним дном. Глибина місцями за триста метрів і мул, у якому зникає все, що опускається на дно. Десь на половині глибини неначе густа сіть — шар затонулих дерев. Вони не стоять на місці, рухаються… Ми не перші пробуємо відімкнути цей підводний сейф. Були там наші хлопці з трофейної команди, потім англійська водолазна група і знову наші з морського відомства. Чим скінчилося, ти знаєш. Ніхто з них до дна так і не дістався. Ми ж витягли сім контейнерів, але в них нема того, що ми шукаємо. Можливо, їх скидали в озеро не лише зі скелі, на якій колись загинув Геро…
— Так, розвідники на зразок Геро фон Шульце трапляються нечасто. Він знав Німеччину, знав німців, а це саме те, чого нам з тобою бракує, мій друже.
Генерал спохмурнів. Хемфрі зачепив його за живе і не збирався пом'якшувати удару, навпаки — свідомо сипав сіль на рани.
— Скажу відверто, Джіммі: я тобі дивуюсь. Не розмотати такої нікчемної справи, адже Геро залишив тобі трьох свідків.
— Ви певні, шеф, що люди, яких залишив Шульце, справді були свідками операції?
— Я читав його доповідну.
— За фахом Геро був журналіст, писати його вчили в університеті.
— Ну то що?
— Як і кожного писаку, його часто заносило…
— Ти ставиш під сумнів?..
— Та ні, я теж думаю, що все було саме так, як доповів Геро… За винятком одного — ніхто з названих ним людей не був свідком кінцевої фази операції «Бернгард», тобто не бачив на власні очі, де скидали в озеро ті кляті контейнери.
— Але ж ваші люди…
— Мої люди йшли за Дітцем від самого Берліна, але в останній момент, в Зальцкаммергуті, він одірвався од них і… Я певен, що озеро Топліц підсунули нам, як той мисливський вабик. Цілком можливо, що справді цінні архіви заховані не в озері, а десь в іншому місці…
— Та-ак… — Хемфрі поклав сигару в попільницю і взявся за пляшку.
— Вип'єш?
— Ні…
— Даремно відмовляєшся. Віскі гарно прочищає мозок. — Шеф наповнив свій келишок. Очі його при цьому набули холодного блиску. Щось в них ховалося, однак що саме — розгледіти було важко, скельця окулярів прикривали їх, неначе тонкий льодок.
— Ти стомився, Джіммі… — сказав шеф, спостерігаючи за реакцією генерала. — Лігурійська Рів'єра чудово відсвіжує нерви. Як ти ставишся до такої думки?
— Розумію це, як натяк! — Лице і шия генерала вкрилися плямами бурякового кольору.
— Ну, що ти… Тебе цінують… — Хемфрі сказав це з такою єзуїтською посмішкою, що генерал зірвався на ноги.
— Хто? Хто мене тут цінує?
— Я, — спокійно промовив Хемфрі, — якщо тобі цього мало, скажу більше — недавно тобою цікавився Даллес.
— Який?
— Аллен…
— Ну, значить, мова йшла про мою відставку.
— Тобі не можна відмовити в прозорливості… — клекотав сміхом Хемфрі.
— Я розвідник, Едварде! — не стримався Керк. — У мене розум розвідника, досвід розвідника, коли хочеш — талант розвідника! Тобі, Едварде, цього бракує, і тому всі ці роки я був тобі потрібний…
— Ти і зараз мені потрібний, — не збиваючись із спокійного тону, промовив Хемфрі.
— Ти знаєш, я людина чесна, я позбавлений честолюбства і не хворію на манію величності! — Керкові стало важко дихати. Він поставив чарку на полицю каміна і відійшов до вікна. — Так, я прихильник Рузвельта, його тверезого курсу на співіснування… Але чому я повинен лишитися роботи, до якої відчуваю покликання, невже тільки тому, що Рузвельт помер?
— Король умер, і хай живе король!..
— Трумен не король. У Білому домі його дні полічені. Президенти міняються, Едварде, а розвідники…
— Справжні розвідники, як вершини в горах, видні здалеку, їх можна порахувати на пальцях однієї руки… — посміхаючись, сказав Хемфрі.
— Кепкуєш… Ну що ж, доведеться тобі працювати з кимось іншим.
— З іншим я не зможу. Я до тебе звик. Як-не-як більше тридцяти років разом. — Хемфрі підвівся і підійшов до столу. Вже зовсім іншим тоном запитав — Хто тобі сказав про відставку? З Даллесом я говорив про тебе, як про найкращого кандидата для роботи з Геленом. Ні, ти таки зовсім розкис… Бачу, марно я пропонував тебе для цього діла.